Сєра

стоїть двадцяте квітня, а до нього лишався рівно тиждень.

Маркіян Камиш “Сєра”

31

Все могло накритися. Треба поспішати. Тому Сєра нап’яв ризу і хрест, загалом

навів поважний попівський вигляд і пішов налагоджувати релігійні контакти з

дирекцією місцевого Палацу Культури. Тепер вже тверезий.

Гриценко був жлоб. Сєра пам’ятав це зі шкільних років і молився про те, аби жлоб

у середині Гриценка за ці роки не встиг іздохнути. Аби на м’ятій сорочці були плями

чогось жовтого, чогось незрозуміло жирного напополам з потом, аби з рота так само

бзділо цибулею і позавчорашнім борщем. Аби краватка не пасувала, аби це був

типовий представник їхньої цільової авдиторії, типовий Вася.

І Сєра не помилився: перед ним сидів дрібний посадовець і справжній патріот

своєї держави, а напроти — поважно розсівся Пророк усіх справжніх патріотів —

Сєрафим Трипільський. З хрестом і в ризі. І Пророку всього-на-всього потрібна

актова зала на один вечір. Благо, Гриценко вже забув пиздюлі, які Сєра видавав йому

у восьмому класі з приводу і без. Або робив вигляд, що забув.

З середини Гриценко повністю відповідав уявленням Сєри про свою цільову

авдиторію: побачивши ризу він розм’як, а от почувши про проповідь насторожився,

спитавши, чому Сєра не зробить цього в церкві, а зрозумівши, що це «нова релігія»,

насупився і довго мовчав, тарабанячи олівцем попільничку, але коли почув слова