Сєра

справді, Сєра розійшовся не на жарт: штовхав навіжені речі, а натовп був схожий на

хресний хід олдскульних бабунь і масовий напад епілепсії водночас.

— І якомито співаємо про силу і славу Богів наших! Господь!!! Бог сказав мені, шо

я є прощений світу цього!

— У-у-у-у!

— І він сказав пастві своїй…

І тут Шмальгаузен помітив свою бабуню. І щось йому в серці йокнуло, щось

колупнуло атрофоване співчуття прокурених тілес. Сумління вкусило наркоманські

нутрощі, і сильно стало не по собі.

У місці, в яке він ходить аби погнати з ідіотів… він побачив свою бабуню. Серед

ідіотів. Вона серед них, серед тих, які прийшли сюди з відчаю. Він раптом відчув: весь

його стьоб, все його просране бабло… все це раптом перестало бути смішним. Він

жив у бабуні роками, але не допоміг ні разу, і після смерті батьків навіть ніде не

працював, хоча вона годувала його наркоманську рожу зі своєї ветеранської пенсії. А

останнім часом, якось навіть трохи помарніла, і грошей не стало. Хто б міг подумати,

що вона віднесла все сюди?!

Шмальгаузен підійшов ближче і вона помітила його. Що він тут робить? Вона

ніколи не подумала, що він може ходити в Церкву, бодай у якусь. Цей наркоман, цей,

прости Господи, онук, від якого вона в безвиході лізе на стіну. І прийшла вона сюди

просто від дикого крику душі. Від безвиході.