Сєра

— Мужики, а ви шо, снайпери?

Біоміцин був десь на кільцях Сатурну, дивився поперед себе і мурмотів щось про

святу місію і Нібіру. У своєму мохнатому снайперському костюмі він скидався на

дикобраза, якому від загального дзену і багатовікових медитацій вкінець

розм’якшило колючки, і вони поспадали вниз.

Маркіян Камиш “Сєра”

76

Потім Біо волав про прийдешнє і суттєві нитки сього часу, святу українську місію,

крутився на стільці і намагався зняти мохнатий снайперський костюм, але майор не

дозволив. Ці два дауни його затримують, тож він має повне право помилуватися

клоунадою, і до того ж, страшно уявити, як вони смердітимуть, коли знімуть цю

мохнату парашу.

Далі Біоміцин феєричним суржиком пробує довести майорові, що вони звичайні

туристи, сталкери, що вони прийшли сюди виключно заради фотографій, відбитків

пам’яті і решти слюнявої хуйні. Майор слухає суржик, дивиться на брутально

пропиту пику, згадує про метал, посміхається і сьорбає чай.

І тут Шмальгаузена прориває: він підривається і кричить майору щось про ідилію

та ідею нелегального туризму, про дух старої школи і тру-сталкерів, ідеальною

російською, до речі.

Майор дивиться на нього, потім — на його костюм. Потім, знову сьорбає чай, і