Безсмертні

Ми з чорнявкою полюбляли усамітнюватися, разом дивитися всілякі фільми, виїжджали погуляти, відвідували музеї, театри, філармонії, опери. Одного разу ми вечеряли в ресторані. Це була найдорожча забігайлівка в місті. Еллі у вечірній сукні виглядала неперевершено, її зачіска, яку вочевидь допомагала робити Террі, милувала око. Загадковий темний макіяж красуні не давав забувати, що вона може бути не тільки сором’язливою, але й елегантною та невимушеною, дещо агресивною. До столу нам подавали закуски і попросили зачекати, доки готуються гарячі страви. Грала тиха музика. Еллі підозріло зиркнула на мене. Чорнявка підвелася, підійшла ближче. Вона посміхалася, і я від подиву усміхнувся їй у відповідь. Еллі запросила мене на танець. Я не вмів танцювати, принаймні так думав! Зненацька моє тіло відчуло ритм повільного вальсу. Ми з дівчиною закружляли в обіймах одне одного. Еллі виглядала щасливою, було невимовно приємно на неї дивитися. Дівчина змушувала забути про страшні доручення вартових. Я не задумувався, чому в мене так гарно виходить танцювати. Все відбувалося саме по собі, ніби так і повинно бути.

Коли знаходився у свої кімнаті сам, то намагався спровокувати свою здібність, відтворював ситуацію, за якої Нелл світився червоним світлом у кривавому гаражі. Я пробував розлютитися, як тоді! Чимдуж гнівався на себе через своє прокляття – так я називав своє покликання! Як не старався, втоми так і не відчув. Всі мої імітування ситуації в гаражі були коту під хвіст.

Через півтора тижні Еллі отримала від Престона завдання і вирушила до Франції, аби виконати його. Перед відльотом вона сказала, щоб я не намагався навіть думати про те, що вона там робитиме. Повернувшись додому, дівчина не виглядала схвильованою. Дивовижна чорнявка мала притаманний їй гордий стан, поводилась буденно, наче щойно повернулася з курорту, а не людину вбила. Не хотілось задавати їй ніяких питань, ставити у незручне становище. Ми продовжували наші посиденьки удвох, вже й ходили тримаючись за руки. Нікого не нагадує? Так поводять себе Террі і Стен! Не за горами складалася ще одна пара закоханих, вірніше захоплених один одним вартових.

Не спроста Еллі вибирала каблучку для своєї найкращої подруги! На вечері перед відрядженням Екона до Нікарагуа Стен і Террі повідомили про свої заручини, поділилися планами влаштувати грандіозне свято та запросити нас і ще багато-багато безсмертних, щоб вперше в історії володарі вічності могли насолодитися весіллям своїх братів та сестер. Престон Еквідж не був задоволений, почувши таку новину, але й заперечувати не став. Він, як батько нареченої, що віддає свою доньку заміж, благословив Стена і Террі, дав свою згоду. За родинним столом спостерігав також за подружкою Екона Мері. «Можливо, вона й знає, що її хлопець не здатен кохати. Але чи здогадується, що він вбивця і завтра прямує відняти чиєсь життя?»

***

Сонячні промені вигравали на хвилях океану, вони відблискували у воді, переливалися срібним мереживом. Ліс довкола нашого будинку був устелений зеленими килимами, дерева від легенького теплого вітерцю шаруділи листвою. Літо прийшло! Відколи став вартовим, я разом зі своїми соратниками відвідав уже друге щомісячне тренування Еквіджа. Я дізнався більше про зброю, якою опікувалися мої друзі: Стен вправно володів мечем, Террі влучно стріляла у будь-яку мішень зі свого арбалету, Екон жонглював маленькими сокирками, а Кефф майстерно порався з дерев’яною палицею із залізним стержнем усередині. Про решту ви вже знаєте.

Настав той день, коли Престон повідомив мене, що я найближчим часом відправляюся виконувати своє перше завдання, перше самостійне вбивство. Еллі бачила, що мені зле. Дівчина переконувала, що я це зроблю, знову наголошувала, щоб багато не думав з цього приводу, бо так буде тільки важче. Переддень мого від’їзду Стен і Террі обмовилися, що призначили дату свого весілля на сімнадцяте серпня, це мало бути через два місяці. Вони тішилися, їхні обличчя відтепер ніколи не покидала посмішка. Террі разом з Еллі вибирали святкову сукню, а Стен вигадував пригоди на парубоцький вечір.

Я прокинувся о п’ятій годині. Визирнувши у вікно, побачив таксі, що очікувало на мене. Я одягнувся, взяв свої кинджали, спустився сходами до низу. Еквідж віддав мені сумку, у якій знаходилися гроші, папка з документами, багато інших різних речей. Еллі вирішила провести мене і перед тим, як я сів у автомобіль, вперше пристрасно поцілувала у губи й тихо промовила, що все буде добре. Як казав Еквідж – «Все так, як має бути!» Таксі відвезло мене до аеропорту, там сів на літак компанії «Сетер», що доставив мене до пункту призначення, до мого об’єкту! У літаку зазирнув до валізи, що мені дав Престон. Там лежала інформація про мою мішень. Я поглянув на документи. Довідався, що жертвою буде дівчина із України.

Авері Січник проживала у містечку поблизу Києва. Її смертний вік складав всього вісімнадцять років, а чотири тижні тому вона вже відсвяткувала дев’ятнадцятиріччя. Українка не мала батьків, була залишеною сиротою! До повноліття проживала у дитячому притулку-інтернаті, а зараз навчалася психології, підпрацьовувала в організації соціальної допомоги. З фотографії прикріпленої до досьє можна було сказати, що вона брюнетка, має блакитні очі і чарівливу посмішку. Сьогодні вона працювала до дев’ятої вечора, я мав спостерігати за нею після роботи. Папери повідомляли, що краще її вбити, коли вона буде йти через темний провулок додому. У валізі, окрім писемних матеріалів, знаходилися мої липові документи, на які мав взяти у автосалоні машину напрокат, аби з місця злочину непомітно забрати тіло жертви. Там лежали дублікати ключів від її однокімнатної квартири, копії кредитних карток.

Прилетівши до аеропорту о шостій вечора, відразу ж попіклувався про автомобіль. Потім рушив до споруди, в якій працювала Авері. У мене забракло терпіння очікувати на неї в машині. Я нишпорив навколо цієї будівлі, крадькома заглядаючи у вікна. Дівчина працювала на першому поверсі, було складно її не помітити. У момент, коли я зазирнув на її робоче місце, вона була зовсім одна, розмовляла по телефону. Блакитноока красуня голосно благала когось по той бік трубки не віддавати «документи у руки людей, які зовсім не тямлять у вихованні дітей». Авері просила про відмову від доручення якимсь особам опіки над осиротілим хлопчиком. Дівчина з розпачем поклала слухавку й, згадавши про пізній час, зібралася додому.

Вона йшла вулицею, а я, їдучи у машині, намагався не потрапляти їй на очі. Обігнавши Авері, зупинився недалеко від темного провулку, де мені наказано було її вбити. Це було ідеальне для злочину місце – довкола не чути ні душі! Сховався у темній тіні й діставши свій кинджал переконував себе, що зараз це зроблю. У голові лунали сумніви, проте потрібно було діяти. Я стояв мовчки, очікував приходу Авері… Дівчина прямувала у мій бік, я був готовий завдати удару, але щось завадило і я прогавив таку можливість– не зміг безжально встромити ножа їй у серце. Я проклинав себе, що не упорався зі своїми роздумами. «Повертатися додому з невиконаним завданням не можна!» Набравшись сміливості, прийняв рішення, що вб’ю Авері пізніше – дочекаюсь, поки вона удома ляже спати, задрімає, а потім прокрадусь у квартиру і виконаю свою місію!

Вечір був тихим і спокійним. Я обережно відкрив ключами двері апартаментів дівчини, ледь чутними кроками підбирався до її ліжка. Вона походила на милого янгола, який заснув, стомившись від праці! Її тіло здавалося таким незахищеним, невинним!

«Що я роблю?.. Чи з моєї голови витекли мізки? Так не можна! Це неправильно! Дівчина жила без батьків. Напевно, натерпілася вдосталь! Я не можу її скривдити! У чому її вина? За що вона таке заслужила?.. Я б ніколи не нашкодив сироті! Не можу її вбити лише за те, що може втратити душу, про яку сама не знає! Не буду цього робити й іншим не дозволю!» – ці факти збуджували, непокоїли, дратували.

Покинувши квартиру Авері без жодних доказів своєї присутності в ній, тримав ціль у аеропорт. Я гадав, що удома змушу Престона не вбивати нещасну сироту, хоч не вірив у його поблажливість. Тоді я так вважав, ймовірно, бо відтягував момент зізнання самому собі, що не зможу втекти від свого прокляття. Всі мене переконували: «Так має бути!». Все одно їм не вірив! Я уявити собі не міг, що та мила з вигляду дівчина за кілька днів стане моєю, як казав Адам, найпершою ідеєю. Ідея полягатиме у її захисті! Там, у квартирі, я заприсягся, що нікому не дам її скривдити, моя клятва стала сильнішою за мій розум. Сила безсмертного, що мав, тепер вся була сконцентрована на єдиній миті – не дозволити жодному скривдити дівчину! «І нехай хтось лишень наважиться пальцем її доторкнутися!»

Частина третя

∞ Людина

Повертаючись додому, я декілька разів уявляв нашу розмову з Престоном. Намагався вгадати, які він поставить запитання, відшукував до них найкращі відповіді. «Як можна переконати відданого своїй справі безсмертного зробити виняток для бідолашної дівчини?» Мені було ніяково. Напевно, інші мої соратники колись намагалися змусити Еквіджа пощадити своїх жертв нашого безжального прокляття. Я знав, що не маю жодних шансів отримати його згоду не вбивати Авері, але, як то кажуть, надія помирає останньою.

Я вийшов з таксі. На порозі будинку чекала уся моя нова сім’я. Еллі підозріло визирала з-за спини Екона. Вона здогадувалася, що сталося, від самого початку знала, що мені не під силу зробити це. Решта вартових сподівалися почути «позитивні» результати моєї самостійної поїздки. Еквідж підійшов перший:

-Як воно?

-А ви як гадаєте? – відповів йому і похилив голову.