Безсмертні

-Будеш! – перебив мене Престон. – За шість годин у тебе літак, я вже все влаштував! Підготуйся! Можеш бути вільний.

-Ця дівчина варта кращого! – сказав і самому стало дико – після слів Еквіджа я був готовий повернутися назад, але не знав для чого, чому. Не був здатен вбити її. Проте й не хотів, аби він доручив комусь іншому зчинити це... Напевно, мені лишень хотілося побачити її знову.

-Не прив’язуйся до жертви, вона – лише завдання! Його ти маєш виконати самостійно. Не зробиш – я вимушений буду попросити Кеффа! Можеш бути вільний! Готуйся до повторного відрядження!

Стільки багато ще хотів сказати Престону, але стремління говорити з ним зникло. Знав, що його не переконаєш, знав ще до того, як увійшов до кабінету. Залишив Еквіджа самого. Швидко крокуючи, я йшов до своєї кімнати.

У будинку тишина, його мешканців не було ні видно, ні чутно. Підійшовши до своїх хоромів, відчув за дверима силует вартового. Гадав, що то була Еллі. Помилився. На моє здивування посеред кімнати непорушно стояла Террі у готовності щось мені повідати, дати пораду. Я зачинив за собою двері. Кинувши сумку з речами на підлогу, присів на своє ліжко.

-Еллі каже, що ти не виконаєш завдання… – сумно промовила Террі.

-Скоріше всього, ні… – впевнено сказав, і вона, прикусивши свою губу, сумнівно кивнула головою вниз.

-Від призначення не втекти, – мовила далі. – Я переконана, що ти від Еквіджа вже чув усе, що я тобі хотіла б розповісти… Та він ніколи не робив того, що доводилось мені робити. Я знаю, як це виглядає насправді. Спочатку ти себе зненавидиш, проклянеш день, коли дізнався правду, запитаєш себе «Чому я?». Прийнявши пост вартового одразу після Кеффа, в мене не було тієї підтримки, яку маєш ти…

-Річ не в підтримці! – перебив Террі.

-Мовчи! – гримнула на мене. Вона продовжила говорити дуже тихо, навіть присягаюся, що їй було болісно мовити, хоча й безсмертні не відчувають болю.– Не говори нічого, просто слухай… Моїм першим завданням була маленька дівчинка, смертний вік якої складав сім років. Я благала Престона облишити її… Тиждень намагалася змусити себе її вбити. Потім вмовляла Еквіджа віддати Кеффу справу. Минуло двадцять п’ять днів відтоді, як Престон доручив зробити це мені. Двадцять шостого дня я купила щурячої отрути і зготувала ті вбивчі пряники… Дорослі завжди кажуть дітям, аби вони нічого не брали у незнайомців, але коли малі залишаються самі, коли вони гуляють на подвір’ї без нагляду, вони забувають настанови старших. Берелі розповідав, що найдорожче на світі – малі створіння, яких ми й захищаємо, проте він не розповідав, у який спосіб… Я підійшла до маленької Мелінди, коли вона бавилася з ляльками біля дерева неподалік будинку, і віддали їй пряник… Сказала, що він найсмачніший у світі. Мала шкода посміхнулася, відразу ж схопилася його їсти… Годиною пізніше справу зроблено. Я дочекалася і перевірила відсутність серцебиття... Мені було невимовно тяжко, шкода малечу, але як не намагалася заплакати – не зронила жодної сльози, жоднісінької… Я пам’ятаю, як кричала, лютувала, не могла себе контролювати та по дорозі до тодішньої оселі вартових знищила декілька торгових прилавків. Пройшло ще пару років, я звикла… Крім цих завдань, у вартових є багато роботи. Я бачила таке, що й собі уявити не можеш. Я знаю, заради чого ми вбиваємо людей… Вважала, що Еквідж любить розповідати казочки про цю величну справу, але вона насправді набагато важливіша, ніж уявляла!

-Ти про що? – знову перебив її.

-Сподіваюсь ти ніколи не дізнаєшся! До чого це я? О так! Престон ставить перед фактом, що маємо виконувати завдання своєю зброєю. Повір мені, так легше. Проте першого разу, гадаю, можна впоратися, використовуючи певну хитрість, як я вчинила з Меліндою! Це моя порада тобі! Звучить дивно… Діє безвідмовно.

Останні слова Террі сказала прохолодно й байдуже, ніби їй зовсім тепер не шкода тієї дівчинки. Та я знаю, що це неправда, вона ніколи не забуде своєї першої жертви, її невинного личка.

-Коли у моєму безсмертному житті з’явився Стен, робота стала набагато легшою. У твоєму житті є Еллі, тому не зрадь її! Ти їй подобаєшся. Очевидно, це почуття взаємне, – промовила Террі і збиралася вже йти. – Еллі надзвичайно сильна, але поруч з тобою вона змінюється, стає ніжнішою, виглядає… Щасливою. Тому прошу тебе знайти спосіб виконати доручене завдання…

Террі залишила мене наодинці. Дівчина Стена мені подобалася найбільше з усієї нової родини, навіть після цієї розмови ставлення до неї не змінилося. Вона– вірна подруга для Еллі, бажає їй лише всього найкращого, обожнює свого нареченого. «Ця дівчина найпривітніша з усієї невмирущої компанії, серце нашої сім’ї, та – що тримає її разом». Вона говорила переконливо, краще ніж Престон, але все ж таки не змогла вплинути на моє рішення.

«Еллі буде розчарована, зненавидить… Але я не вважаю себе зрадником, не думаю, що й Еллі так гадатиме. Вона розуміє мене краще за всіх. Вона знає, що для мене це означає! Лагідна красуня завжди підтримуватиме, завжди буде на моєму боці, хоч і не промовить цього уголос перед іншими. Вона не гніватиметься вічно, пробачить, ми знову тішитимемося компанією один одного. Потрібно лише перечекати пару місяців, а можливо, й років, та все одно буду чекати її прощення!»

Час настав. Мене очікувала машина біля входу. Я не знав, що робити далі. Лише одна річ не залишала голови – ніхто не скривдить Авері!

***

У повторну путь проводжав лише Престон. Він, відкривши дверцята автомобіля, наказав поводитися обережно у відрядженні. Еллі навіть не вийшла попрощатись. Певен, вона знала, що в найближчий час не повернуся. «Вона не бачитиме мене протягом тривалого періоду, але навіть не підійшла сказати щось напутнє. Їй так легше, мені – ні! Єдина особа, яка така мила, така люба, чарівна й незамінна, не бажає зараз бачити».

Шофер рушив. Я вспів лише подивився через вікно на свій новий дім, наче в останнє. Я й не хотів туди більше повертатися. Мені подобалися усі вартові, не уявляв, як без них тепер жити, але з незрозумілої причини прагнув втекти від того місця дуже далеко.