Безсмертні

***

Я не знав, що потрібно було одягнути того дня. Накинув на себе учорашні джинси, новенький чорний гольф, вітрову сіру куртку. Під штани на всяк випадок наклав свої чохли з кинджалами. О четвертій ранку на нас з Неллом очікувало таксі біля будинку, яке повинно було доставити двох вартових до залізничної станції. Перед від’їздом Еквідж віддав серйозному блондинові й за сумісництвом моєму напарнику, який мав вигляд секретного шпигуна, три тисячі австралійських доларів готівкою, прямокутну шкіряну сумку невеликої ширини, проте довжиною вона була з мене. У ній знаходився довгий тонкий предмет та підозрілі документи, серед яких були наші квитки на потяг до Каірнсу, що на півночі Австралії. Престон закликав Неллара, це повне ім’я Нелла, бути обережним, не залишати ніяких слідів. Я запитав вартового про вантаж, який знаходився у тій незвичній валізі. Він сказав, що там лежить зброя, символ його безсмертя – залізний спис. «Кожен вартовий вирушає на завдання зі зброєю, добре, що взяв свою». У поїзді Нелл переглядав папірці з інформацією про якусь жінку на ім’я Саллі Уезер. У нашому вагоні перебувало небагато людей – говорити можна було вільно й не боячись викрити свого єства. Напарник віддав документи мені, щоб я прочитав їх, ознайомився зі змістом. На тих сторінках знаходилася фотографія Саллі, опис її життя, дуже дивний нарис! Було написано, що її смертний вік складає тридцять вісім років. Я запитав Нелла, що означає ця цифра. Він відповів, що пані на фото проживає у світі щоразу тридцять вісім літ, з плином цього часу її смертне тіло помирає, через деякий період душа знову набуває людського вигляду – перероджується. Престон уже розповідав, що кожен на Землі має таку цифру, тому це не викликало здивування. Мене зацікавило, звідки він має таку інформацію. Ще на папірцях вказувалося, що ця жінка має двох дітей, чоловіка, написано, де вона працює, де живе, чим-коли займається і найголовніше – там йшлося про те, що вона має робити сьогодні, у середу. У мене не виникло сумнівів, що ми з Неллом призначені стежити за цією дамою, захищати, але від чого ми повинні її оберігати я не здогадувався! У мене були думки, що все це може бути пов’язане з цим смертним віком, гадав, що ми повинні якось його продовжити, можливо, щось їй хоче вкоротити життя саме сьогодні. Я вирішив поцікавитися в напарника нашими подальшими діями, а він в свою чергу поділився зі мною дещо іншими матеріалами… Зійшов з теми:

-Підприємсто «Сетер» за основне своє завдання має виготовлення зброї, яка б могла здолати безсмертного, що дуже нелогічно на мій погляд! Престону видніше! Інша мета організації – слідкувати за смертними, за їхнім людським віком... Підвал головного офісу фірми… Всі тридцять підземних поверхів оснащені новітньою системою пошуку…

-І що ж вона шукає? – не стримався.

-Попередні життя кожного жителя планети! Коли ще не було комп’ютерів, інформація містилась на папері і займала чимало місця, зараз усе переведено у цифровий формат, засекречено, над цими даними працюють виключно безсмертні. У кожній країні є хоча б один володар вічності, який слідкує за людським життям будь-кого, заносить відхилення у ньому до системної бази. Сучасна програма показує збої у віковому обмеженні життєвого часу, так ми отримуємо наші завдання!

-Це, напевне, колосальна праця! – вихопилось у мене, проте останнього речення Нелла навіть не зрозумів.

-На даний момент мені відомо близько п’яти з половиною тисяч безсмертних, які працюють у цьому напрямі. Ще одинадцять з половиною проживають у різних куточках світу, чекаючи наказів від Престона.

-Яких наказів?

-Допомога у зборі писемних матеріалів чи щось таке, я не поставлений у курс їхніх справ. – Нелл відповідав чітко та швидко. Він нагадував мені агента-шпигуна з пригодницького фільму!

-Виходить у світі є сімнадцять тисяч безсмертних?

-Насправді, якщо враховувати безсмертних, яких заморозив Кефф через їхню схильність вбивати людей, то десь всього вийде двадцять одна тисяча!

Я й не уявляв, що нас так багато! Наша кількість спантеличила, мені забракло питань продовжити розмову. Чомусь згадалося, як Еквідж розповідав, що у вартових, на відміну від інших безсмертних, є душа. У голові виникло питання, чому лише в нас вона є? Я намагався якось уписати цю інформацію в дану ситуацію, відчував її причетність до нашого завдання, адже Еквідж наголошував, що лише вартові мають такі відрядження. «Що ми покликані вартувати?»

Потяг був швидкісний. Близько третьої години дня ми перебували на вокзалі Каірнсу. Нелл повів мене у автосалон, де за водійським посвідченням Дерека Мітчела взяв авто на прокат за готівку. Права були Дерекові, а фотокартка на них була Нелла. Він поклав до багажника свою валізу, наказав мені сісти за кермо. Ми їхали вулицями міста, Нелл вказував шлях, командував, куди мені потрібно звернути. Він попросив зупинитися біля невеличкої будівлі. Це був офіс-центр якоїсь компанії. Ми сиділи у салоні, чогось чекали. З офісу о п’ятій годині вийшла група людей. У цьому натовпі я розгледів обличчя жіночки, яку бачив на документах Нелла. Вона прощалася, вочевидь, з колегами й весело махала їм рукою.

Нелл сказав не висовуватися з машини, залишатися непоміченим. Пані у гарному робочому костюмі прямувала до своєї машини, вона дістала з сумочки ключі, завела авто і поїхала до супермаркету, як було написано на папірці Нелла про її сьогоднішні справи. Ми чатували на неї біля крамниці. Вона вийшла з магазину. Тримаючи у руках важкі пакети, приклала до вуха мобільний. Затиснувши його плечем, леді розмовляла з кимось ніжно й ввічливо, казала, що скоро буде дома. Вона говорила зі своїми дітьми. Жила Саллі у багатоповерхівці, а машину мала залишити у спільному гаражі мешканців будинку, що знаходився у підвалі. На паперах Нелла було вказано її паркове місце. Напарник наказав мені прибути туди швидше, ніж там з’явиться об’єкт нашого переслідування. До гаражу можна було потрапити за допомогою магнітної картки, яка раптово опинилась у мого соратника в сумці. Ми прибули до пункту призначення, припаркувалися на вільне місце напроти паркової зони цієї пані Саллі. Очікували на неї. Нелл наказав вийти з машини. Застосувавши свої здібності, за допомогою свого суперслуху, він повідомив мене, що у гаражі більше нікого немає. Нелл попросив сховатися за одним із широких бетонних гаражних стовпів, не висовуватися, стежити за його діями. Сам вартовий вийняв свій спис із сумки і сховався за автівкою, яка за парковою зоною була сусідкою машини Саллі. Я гадав, що тут на жінку мають напасти, бо напарник дістав свою зброю. Та не розумів звідки Нелл знає, що напад відбудеться тут.

Тим часом до гаражу заїхала жіночка. Припаркувавшись, вийшла з машини. Я стежив за кожним її кроком, який вона робила йдучи до багажника, аби дістати пакети з покупками. Я оглядався, очікуючи, що нападник може наскочити кожної миті, та нікого не бачив. Придивлявся до машини, за якою сховався Нелл – його не було видно. Саллі безтурботно підійшла до задньої частини автомобіля, збиралася відімкнути дверці багажника. Вона стояла до мене спиною. Раптом мені почулось, як далеко на поверх вище відкриваються двері цього великого гаража. Я відволікся від дамочки. Гадав, що то, можливо, наближається її майбутній кривдник, але машина, яка заїхала усередину навіть не прямувала у наш бік, чути було лише, як дерчання її мотора віддаляється, за секунди воно зовсім затихло. Інший звук, який після того привернув мою увагу, був дзенькіт ключів Саллі, які випали з її долонь на асфальт. Я поглянув на жінку. Вона лише голосно ойкнула, опустила руки, голову, більше не рухалась. Вона померла! Єдине, що їй не давало впасти на землю, це залізна паля, яка пройшла її тіло крізь серце, гострим кінцем стирчала зі спини. Криваву жердину хтось зажимав – той, хто стояв перед обличчям жінки. Від геть божевільної картини перед очима я вибіг зі своєї схованки. Побачив Нелла, який тримав у руках свій спис, застромлений у цю леді Уезер! Він вистромив його з її грудей. Саллі впала на асфальт. Дружина, мати двох дітей так і не потрапила цього вечора додому!

***

Можу заприсягтися, що тієї миті перебував у стані шоку! Мої очі відмовлялися вірити! «Вартовий… Особа, що покликана захищати людей, щойно скоїла найтяжчий у світі злочин – вбивство!»

Кров сочилася з рани мертвої Саллі Уезер і текла по підлозі. Щоб прийти до тями, я на десять секунд закрив очі, відкрив їх знову. На жаль, ситуація не змінилася – жінка нерухомо лежала на асфальті! Мій напарник дивився на мене, не відводив свого погляду. Він вивчав мою реакцію на побачене. Я вперше у своєму житті, чи принаймні у тих, що пам’ятав, спостерігав убивство. Намагався вичавити з себе якусь емоцію, пробував відчути огиду, провокував розгубленість, але єдине чого не намагався відтворити – це злість! Злості на той момент було вдосталь, вона закипала та зрештою переросла у гнів… Це був гнів до убивці, до Нелла… Раптово, забувши про понівечене жіноче тіло, я сконцентрувався на своєму напарникові. Я хотів пояснень того, що він щойно накоїв, але за пекельною люттю це бажання полишало мене. Я схопився за свої кинджали під джинсами. Пам’ятаю, як закричав від розпачу. Вистромивши одну руку з кинджалом вперед, прожогом кинувся на Нелла. Не знаю чому, проте спробував застромити гостре лезо свого ножа вартовому у живіт. Від зустрічі з тілом Нелла кинджал лише заіскрив відлетівши убік. Могутній безсмертний пнув мене ногою додолу, наказав мені заспокоїтися, сказав, щоб я згадав про речі, які допомагають приглушити мою силу. Не послухав його. Натомість кинувся на пошуки втраченого ножа. Мій кинджал валявся біля одного з автомобілів, я слідував підняти його, але Нелл, залишивши свій спис біля трупа Саллі, випередив мене і схопив мою зброю. Він тримав мій символ вічності у своїй долоні, від того гнів усередині мене ще більше зростав. Я стояв обличчям до вартового, не розумів його витівки. Мені здавалося, що він не має жодного права в такий момент привласнювати мою зброю. Напарник не хотів битися зі мною, але моє бажання вдубасити йому лиш посилювалося. Лють накопичувалася. Зненацька я побачив ще дивнішу річ – з ростом мого гніву Нелл ніби почав світитися, він був огорнутий у якусь яскраву напівпрозору червону оболонку, це нагадувало ауру людини, про яку розповідають ясновидці. Видовище видавалось незрозумілим та цікавим, тому моя ненависть почала відступати, я отямився! Почав думати про світ, в якому кояться дивовижні дива, це був «світ мого дитинства», який мене заспокоював, коли не міг контролювати своєї сили безсмертного. Думав про світ казок, в якому все закінчується хеппі ендом, у якому всі живуть щасливо й довго. Та Саллі не те що щасливо – вона взагалі вже не жила, тому поринути у свій закуток від влади сили давалося невимовно важко – я корчився, кричав, намагався заплакати, бив себе по голові, аби очуняти! Мені вдалося заглушити поклик сили, але моя думка про світ дитинства вже насправді була зруйнованою! Те, що допомагало мені скинути контроль над своїм єством, вже не мало такий вигляд як колись! Я тоді негайно мав знайти щось нове, що буде ховати вивільнення сили дуже далеко в моїй свідомості, але так цього і не зробив.

Я лежав на землі. Намагався забути про вбивство. Роздумував над неймовірним червоним сяянням Нелла. Споглядав на вартового, сподіваючись побачити дивний блискіт знову. У голові не вимальовувалось жодної здогадки з цього приводу, але все ж дещо помітив у той момент! Поки Нелл світився я щось відчув, відчуття це було справжнє! Відчув слабкість! Солодкий присмак втоми був реальним! Я вже його мав… Пригадав, що трішки виснажився, коли там, у закинутому селищі, розгромленому мною вщент, Адам подарував мені кинджали, і я одного запустив з великою потужністю у стовбур дерева. Того моменту ніби частинка сили покинула мене, але й при цьому за лічені секунди почувався знову повен енергії…

Ці мої відчуття втоми означали, що все ж таки маю надприродну здібність, але як її застосовувати, що вона взагалі собою представляє я не знав! Відклавши свої роздуми убік, я встав з підлоги. Очікував пояснень від свого соратника. Він не надавав жодної уваги моїм конвульсіям на підлозі, за цей час устиг запакувати тіло Саллі до мішка та покласти її до багажника нашої автівки. Нелл не злився на мене за те, що накинувся на нього. Вартовий дістав зі своєї валізи пляшку з хімічною рідиною, ганчірку, дав їх мені. Він сказав, щоб я вилив хімікат на кров на підлозі, протер асфальт клаптем тканини. Напарник пообіцяв, що усе пояснить щойно позбудемося тіла! Я послухався його. Ставши навколішки, робив, що він наказав. Дивлячись на кров, я так би мовити молився за бідну жінку, просив простити мене, вибачався за вчинок Нелла, благав її знайти свій спокій, просив Бога попіклуватися за осиротівших діток та чоловіка. Напарник перевірив мою роботу своїм суперзором. Він казав, що ми не маємо залишати жодного сліду. І дійсно, там не стало місця будь-яким доказам скоєного.