Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

Алеєю зоопарку йдуть Робінзон і Крузя. Наближаються до однієї вольєри. Підходять до другої. Щось між собою гомонять.

Зупинилися біля клітки зайця.

— Заєць-русак, — прочитав Робінзон.

— А може, це кріль? — засумнівалася Крузя.

— На кролеві шерсть інакша. А взагалі, є кролі, схожі на зайців. Здохне заєць — посадять кроля. Він же не скаже, що він не заєць.

— Чому він здохне?

— Зайці в неволі довго не живуть.

— То впіймають іншого.

— Скоро не буде кого ловити. Зараз на одного зайця по п’ять мисливців. І кожен з двома стволами. А то й з трьома.

Граються на майданчику ведмежата. Робінзон і Крузя стоять у натовпі край майданчика. Милуються пустунами…

Йде алеєю парку Дракон. Зупиняється. Ніби вдивляється в обличчя перехожих.

Контора дирекції парку. Все керівництво на своїх місцях. Директор, підперши рукою підборіддя, дивиться у відчинене вікно. Ангеліна Соломонівна вивчає фото з журналу мод. Цезар Каленикович читає:

— …Кінь масті гнідої, стать — кобила, вік — сім років, штука одна…

Директор відірвав руку від підборіддя:

— Шановний, я вас не розумію. Ми з вами дивилися через вікна, і ви запевняли, що це кінь. А тепер знову стверджуєте, що це кобила.

— Бачите, Іване Йосиповичу, вибачте за нескромність, у нас в парку з’явився ще один кінь. Кобила само собою. Спочатку я думав, що це Лупаченко виміняв кобилу на коня, але кобила на місці, і Лупаченко нічого не знає.

— Де ж тоді взявся кінь? Не прийшов же він відвідати зоопарк, подивитися на мавпу?

— Вибачте за нескромність, Іване Йосиповичу, але ніхто не знає.

Директор передражнює:

— «Ніхто не знає». А що, коли хтось забрав крокодила, а взамін залишив нам цю шкапу?