Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

— Спасибі хоч їй, що народить!

Дід Саня не вгавав:

— Тут одним спасибі не одбудешся…

— В держави вистачить і ясел, і садків, — сказав під оплески Курочка. І спитав: — Може, в кого є якісь запитання?

Першим підняв руку той же дід Саня:

— Михайловичу, а ти міг би бути міністром?

На це запитання замість Курочки відповів Гаврюша:

— Конєшно, міг би. Я й сам міг би бути міністром. Сидиш собі і бамажки підписуєш… От токарем… Там, брат, треба кебети. Ще не туди руку встромиш…

Дід Саня знову підняв руку.

— Сиди! — смикнула його баба Груня. — Допався як дурень до барабана. Може, і я хочу щось запитати. Скажіть, Михайловичу, що там у світі зараз коїться?

Курочка знову не встиг відповісти. Знову вліз Гаврюша:

— Що у світі? У світі, брат, тяжко. Фашист оп’ять задирається. Газети треба читати. І телевізор слухать…

— Чи ж йому, паскуді, однієї війни мало? — сердилася баба Груня.

— І японець вооружається, — продовжував Гаврюша. — А Америка, так та, брат, уся в ракетах…

— А я тебе питаю? — перепинила його баба. — Що ти розбалакався, як дяк на хрестинах.

Курочка побачив, що виникає конфронтація. Сказав, що Сильвестрович має рацію. У світі становище зараз дуже напружене.

— Телевізор треба дивитися. І газети читать, — кинув підбадьорений Гаврюша.

— Я тебе як зараз вчитаю… Балалайка ти невгомонна! — кинула сердито баба Груня.

З місця підвівся дід Затірка:

— Михайловичу, ти мені скажи ось що: чому в селі зараз пісні не чути?