Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

А він мені тут читає: «Бери себе в руки…»

Скільки тих рук сьогодні треба?

Якби я, допустим, жив у печерному віці. Там яке виробництво? Хочеш їсти — спускаєш собі план: ухоркати вепра. Береш інструмент. Тобто каменюку. І йдеш той план виконувати. Якщо вепр, звичайно, не взяв зустрічного плану.

Якщо ти свій план виконав, нема чого нервувати. Якщо вепр свій — нема кому нервувати…

А тут «порозпускалися». «Бери себе в руки…»

Скільки тих рук сьогодні треба? А я ж не стоножка. І навіть не восьминіг…

Парад планет

Усе життя людини залежить від космосу. Від небесних тіл. Одного — від сонця. Іншого — від місяця. А моє — від комети. Від сусіда. Який живе у мене за стіною. Він ночами у трубу дивиться. На небо. А вдень із сусідами гиркається. За те, що спати йому не дають. Лунатик…

Колись каже:

— Вам поберегтися треба. Комета до Землі летить.

— То що, — питаю, — каску на голові носити? Чи в погребі сидіти?

— Менше нервувати. Кричати менше.

— А вона так на крики реагує?

— Навпаки. Ваш організм збуджений. Більше реагує на неї. І може не витримати…

Тут зауважив, що зі мною справді щось не те коїться. Прокидаюся серед ночі, на балкон тягне. Носа в небо. І сиджу. Виглядаю, де та клята комета. Може, сусід бреше?

Може, нічого він у ту трубу не бачить? Академіка із себе корчить. Ломоносова. Келдиша. «Комета до Землі летить…» Ворожка носата. Він бачить, що там летить. Під ногами не бачить. Три з мінусом носить. Об власного Рябка шпортається. А приндиться… Збере у себе таких же, як і сам. Мудрують. Мишам, кажуть, кролячого гена пришили. Для чого, питаю. Щоби плодилися з довгими вухами і короткими хвостами? Пришийте їм краще коров’ячого. Може, доїтися будуть?..

І ще добалакалися, мовляв, у стовбурах дерев є цукор. І зараз вчені мудрують, як його звідти видобувати.

Домудруються. Що ніхто не захоче буряків вирощувати.

Одна дама з їхньої компанії ніби винайшла пасту.

Хлорофілово-каротинову. Для зайців. Лякати їх. Щоб яблуні не гризли…