Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

«Руководитель». Контори «Пришийкобиліхвіст». Руками водить… Жодної кобили в районі уже нема, а вони ще хвости пришивають. І плани перевиконують. І «порівняно з цим же періодом минулого року…» продуктивність підвищують. І премії отримують…

Спадковість?

Батько — Коза.

Мати — Коза.

А він — Казаков-Приамурський.

Ніби у нього хвіст довший виріс. Ніби той Амур через його Лопушки тече. Чи він коли-небудь його бачив.

Десять тисяч кілометрів мислію потягнувся, щоб відірватися від свого хутора. Щоб козяче минуле в очі не лізло. Щоб роги ніхто не показував. Авторитету не підривав…

І собі на біду. У районі поповзло, що він «Приамурський» не від ріки Амур. А від того, що крутить амури… З чужими жінками…

Вирішив хвоста поміняти. З «Приамурського» на «Ріо-Колорадського». Є така річка у Бразілії. Як він її розкопав?

Та йому порадили. Мовляв, це може вплинути на анкету. Бо подумають, що він не від річки, а від колорадського жука.

Погодився.

Зацікавляться анкетою — зацікавляться й кріслом. А Ферапонт ніби до нього приріс. Ніби народився у тому кріслі. Ніби воно йому у спадок дісталося. Уся його «діяльність» спрямована тільки на те, щоб уберегти під собою те крісло.

Контора хоч і «Пришийкобиліхвіст», але на орбіті. Не в космосі, звичайно. Проте й не на землі. А можуть приземлити…

Не дай Боже, там, на «пункті управління», згадають, що Ферапонт ще літає… Не дай Боже здебалансувати! З курсу збитися… Орбітами перетнутися…

Он Мічучкін із «Райкопито» перетнувся. З тим, із ким не варто перетинатися.

— Чого це вас сюди занесло? — спитав той. — І в такому стані?

Мічучкін був тоді у. стані невагомості.

Чого занесло?

Є машина, значить, кудись несе.

Кудись несе, значить, десь приймають.