І кажу всім зайдам міжнародного імперіалізму і їх наймитам: «Руки проч від наших революційних надбань!»
Дерзай, Іване!
Великому «русскоязычнику» з Малої Гарбузівки Іванові Ціпов’язу (що став Цеповязовым) на чужих і своїх землях сущому
Іване!
Коли тобі скажуть щось дуже погане, не бери до серця. Може, сьогодні чогось недотягуєш. Може, й учора недопетрував. Але в голові твоїй — великі скриті резерви. Тихі. І вони ще проб’ються крізь твердь твого могутнього лоба.
Звісно, українське «ціп» і російське «цепь» — речі різні. Ціпом молотять. «Цепью» — в’яжуть. «Цепь» із заліза. Ціп — з дуба…
Та не ти перший, не ти останній. Он сусідка моя була Козинець. Від козички тобто. А стала Казінєц. Ніби сказилася. І на кожне слово реагує як скажена. Така в неї алергія на українську мову.
І це ще нічого. Козятин знаєш? Той самий. На Вінниччині. Якийсь унтер Пришибєєв — ще царський — сказав колись «Казатін». І наші рідні пришибеєнки, вже сучасні, щоб не порушувати великодержавні традиції, в один голос: «Казатін! Казатін! Казатін!»
Різницю відчуваєш? Вже ніби не від кози, а від того, що та коза щось сказала.
Дуже боїться наш національний «турок» походити від кози. Радше буде безрідним віслюком.
І дітей своїх на віслюків перетворює.
Одна суперінтелігентна мамаша одному директорові школи писала: «Прошу ослободить мого ребьятьонка от зучения украинского языка ввиду болести головы».
Тебе не «ослобождали» від вивчення рідної мови, і то ти виріс «язичником». А воно, бідне, «ослобожденное» «ввиду болести головы», тобто визнане рідною мамою безклепочником, до чого докотиться?
Кажуть, Іване, що всіх отаких, як ти, «нерусских русскоязычников» і «язычников русских», які вважають, що навіть етруски — «это русские», які з оскаженінням сприймають відродження національних культур і національних мов, називають бацилами Суслова. Стократ шкідливими. Ви розкладали здорові національні організми. Ви не даєте їм духовно одужати.
Вітя Царапкін про вас каже:
— Що з них візьмеш? «Дуракам закон не писан. Если писан, то не читан. Если читан, то не понят. Если понят, то не так…»
А я думаю, біда не в самих «бацилах» і не в самих «дураках».
Біда ще й в отаких залізобетонних «освободителях», які ще сьогодні кажуть:
— Хохлы неблагодарные! Если бы мы вас не освободили, вы бы до сих пор носили свои шаровары, ели свои галушки и говорили на своей мове….
І ми, аби довести, що ми «хохлы благодарные», вже ходимо без штанів, галушок майже не їмо і принципово «на своей мове» не говоримо. Навіть у рідному парламенті.
Думаю, що біда в отих «вчорашніх». Які прекрасно почуваються і сьогодні. І хочуть утриматися при владі ще й завтра. Які іменують себе «слугами народу», але народ перетворили на слугу. І хочуть його утримати в покорі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Штани з Гондурасу: Сатира та гумор» автора Дудар Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ“ на сторінці 132. Приємного читання.