Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

Він каже: „Їй-бо, комедія. На перший погляд. А на другий — трагедія“.

Невже дійсно істину глаголить істина, що народ має таких вождів, яких заслуговує?

Першообраний вождик присягався народові у вірності. А тоді подріботів у червонозоряну. На виклик господаря.

І треба тішитися. Що „там“ не можуть без нашого. Що не порушують вікові традиції. Що управляли Україною завжди українці. Катерина Друга мала свого Розумовського. Горбачов — свого Івашку. Тільки ось Мазепа не захотів служити Петрові. Тому й став „зрадником українського народу“.

До речі, Ваня Молдаван каже, що у нас більше зрадників, ніж самого народу.

Хто з ними тільки не боровся. І російські царі. І польські королі, і кайзерівці, і хортисти. І пілсудчики, і антонесківці. Гітлерівці, сталінці і „вірні ленінці“. Словом, усі, хто ніс „щастя й волю“ українському народові.

А вони живуть.

Візьмімо оцю аудиторію. Що поділилася на розумну меншість і компартійну більшість.

Знов лунають „вражеские голоса“. За синьо-жовтий прапор. За тризуб. За самостійну Україну.

Істинний „захисник“ українського народу, що має по три великі звізди на погонах і навіть щонайменшої в голові, застерігає:

— Товарищи! Из-под этих знамен стреляли в нашу неньку Украину и в нашу советскую власть!..

Ізя Чачкес дивиться в екран телевізора і дискутує з генералом:

— Не розумію. У чию „неньку“ стріляли? І в яку „советскую власть?“ Коли у ту, яку ми зараз перебудовуємо, то її треба було розстріляти ще у зародкові. Це по-перше. А по-друге, господін генерал, на вас — погони. Так оці погони під час революції „советская власть“ вирізала з раменами. З-під цих погонів у „советскую власть“ стріляли: Денікін, Юденич, Колчак, Врангель, і прочая, і прочая. Та й упровадили погони не князі наші славні, а „свергнутая революцией“ династія Романових. І відновив ці погони не „вождь мирового пролетариата“ Ленін, а сатрап Сталін. То чому ж ви під цими погонами ходите? Ще й груди гордо випинаєте… І хто ж ви тоді?

Вірний ленінець? Твердий сталінець? Чи ревний служитель „единой и неделимой?“

До уваги, товариші! До уваги!

Це був, так би мовити, ліричний відступ.

Давайте до діла. Давайте повернемося до вождика. Ну, звісно, другообраного. Отим засекреченим блоком „стронцій — 239“. Який одностайно ’’затаврував» втечу у Москву першообраного. І одностайно обрав його партійно-вірнопідданого. Вийшло як у тій магії. Та половина нашого преподобного златоуста, що від пояса донизу, — радянська, повністю незалежна і суверенна. А та половина, що від пояса догори, — партійна. Підлегла Москві. І своєму партійному босові. Отож наша рідна ненька Україна знову буде гола, боса і… с у в е р е н н а. Як ота нижня половина глави нашого парламенту.

Предостойні і недостойні парламентарії!

На ваших вельми поважних засіданнях часто лунають незрозумілі вирази. Для прикладу: «Трудящі».

За «вимогою трудящих» «крымские парни» в парламенті «автономізували» Крим.