Розділ «Частина друга Утікач»

— Навіщо?

Дівчина насторожено озирнулася, начебто їх міг хтось побачити або почути, а потім відкрила Чеславові свою велику таємницю:

— Батька хотіла напоїти та пошептати йому, щоб удома більше тримався. А то носиться все по лісах, а в літах уже… А мені боязко за нього. Один він у мене залишився.

— А чого одразу не сказала? — запитав Чеслав, хоча й сам уже знав відповідь.

— Не хотіла при батькові. Він би мене за таке з кашею з’їв! — злякано сказала дівчина.

«То так, з’їв би! — подумки погодився Чеслав. І вирішив: — І правильно зробив би! Не має баба впливати на волю мужчини».

Але Руді він про це не сказав, а запитав про інше:

— А намисто в тебе є?

— Яке намисто? — здивувалася дівчина.

— Таке… з різнобарвними камінчиками.

— Є, — щиросердно зізналася вона.

— А де воно?

— У хижі. Принести?

Руда, намагаючись загладити свою провину, готова була схопитися за намистом.

— Та ні, не треба, — Чеслав уже зрозумів, що зараз вона говорить правду. — Ти йди, відпочивай, а то Сокіл подумає ще що… про нас, — пожартував Чеслав. — І я піду.

Повернувшись, юнак почав віддалятися від Руди, і вже за мить їх розділила темрява.

— А навіщо тобі намисто моє, Чеславе?.. — почув він тихий голос Руди за спиною.

Але її запитання так і залишилося без відповіді…

«Виходить, Руда не причетна. Ну, хоч тут усе зрозуміло, — немов скинув із себе частину тягаря Чеслав. — Тепер залишається вивідати в Голуби, що їй відомо про зілля».

Прокричав нічний птах… Перебігаючи від одного укриття до іншого, Чеслав крався до наміченої мети — свого дому. Зненацька біля однієї з хат він почув тихі голоси.