Розділ «Частина друга Утікач»

— Мені Мара сама сказала… — не повірив Чеслав.

— Наплутала вона щось, — уже впевненіше відповіла йому Руда. — Наплутала. Стара вона, який із неї поспит?

— Рудо!.. — чи то спинив, чи то пригрозив Сокіл.

— Зрозумій, Рудо, мені необхідно знати! — спробував переконати її Чеслав.

— Та якщо не брала, то про що ж знати?.. — була непохитною дівчина.

Чеслав зрозумів, що нічого іншого від неї не почує. Зазвичай завжди слухняна й покірна Руда зараз була тверда і вперто стояла на своєму.

— Може, і справді забула що знахарка? — знову втрутився Сокіл.

— Може, так воно і є — переплутала Мара, — відступив юнак.

— А що за зілля таке? І навіщо тобі про нього знати? — не вгамовувався Сокіл.

Було зрозуміло, що Чеслав розпалив цікавість старого.

— По сліду, по сліду йду. Сам учив, — відповів йому Чеслав.

Він не став розповідати старому про зілля, бо змарнував би багато часу, а його-то хлопцеві і не вистачало.

Сокіл закрутився на своїй постелі, ехнув від болю, а коли Руда метнулася до нього, щоб допомогти лягти зручніше, махнув на неї рукою: мовляв, відчепися!

— Ех, Лісовик усіх забери! Як би я хотів, хлопче, з тобою на пошуки податися! А то зовсім отут закис, у своєму барлогу. Так оце — на тобі — болячка сталася.

— Ми ще з тобою побігаємо, Соколе. Ти, головне, сил наберися, — підбадьорив його Чеслав, але думав уже про інше. — А я піду. Мені цієї ночі ще декого побачити треба.

— Нехай бережуть тебе Великі! — побажав йому Сокіл.

Нагнувшись, щоб не стукнутися головою, Чеслав вийшов із хижі.

«Невже Мара могла помилитися? Або Руда бреше? Але навіщо?! — зробив він кілька кроків і зупинився. — Ось і розберися в цих жіночих хитрощах!»

За його спиною почулися тихі, але квапливі кроки. Обернувшись, він побачив Руду.

— Брала я те зілля… — ледь чутно сказала дочка Сокола.