Розділ «Частина друга Утікач»

Юнак підійшов до богині, вклонився їй і, відійшовши на край галявини, ближче до кущів, сів у траву й став чекати. Він неспроста обрав таке затишне місце для очікування: боявся, що на галявині несподівано з’явиться хто-небудь зі своїх і, помітивши його, зчинить тривогу. Але, судячи із засохлих квітів і порожніх горщиків, до богині давно вже ніхто не приходив. Видно, сильний страх огорнув мешканців городища. І мимовільною причиною цього страху був він, Чеслав.

Раптом юнак відчув, як чиїсь чіпкі руки торкнулися його очей і закрили для нього світ. Чеслав різко підхопився й відскочив убік. Перед ним стояла Зоряна й заливалася веселим сміхом. «І як їй удалося так непомітно підкрастися?»

— Не боїшся мене? — Чеслав почувався ніяково від того, що дівчина заскочила його зненацька.

— Так це ти мене злякався!.. — припинивши сміятися, Зоряна ступнула ближче до Чеслава. — А мені чого боятися? Як тільки Вишата сказав, що ти кличеш, прибігла. Бачиш: уся перед тобою. Адже кликав?..

— Кликав…

З другого боку галявини почувся тріск сухої гілки. Чеслав насторожився й вихопив ніж.

— Заспокойся, очманілий! — усміхнулася Зоряна. — Це Вишата за мною потягся, а я не прогнала. Хоч який, а сторож. Ось він тепер і блукає там, на відстані.

Справді, серед дерев Чеслав побачив Вишату, який, задерши голову та роззявивши від цікавості рота, розглядав щось у кронах зелених гігантів.

— Може, що ласкаве скажеш Зорянці? — дівчина поклала долоньку на груди Чеславові, туди, де билося його серце.

Чеслав, який не очікував такого повороту, стояв, немов кам’яний, не знаючи, як перевести розмову на те, що його цікавило.

— Чого мовчиш, соколе? — Зоряна з ніжністю заглянула в його очі.

Чеслав відчув, як кров по-зрадницьки починає закипати в його венах, а думки збиваються. «Ох, і підступні ці дівочі чари!» Різко вдихнувши, він несподівано для себе і, напевно, тим рятуючись, пішов напролом:

— Я про… зілля хотів запитати, що ти в Мари брала.

Усмішка зникла з обличчя Зоряни.

— А я вже подумала… спам’ятався хлопець… отямився. На галявину до Лади покликав… неспроста… — відсмикнула вона руку від його грудей, немов обпеклася. — А ти про якесь зілля запитати кликав?! Ой, дурна дівка!..

Зоряна повернулася, щоб піти.

— Скажи, для чого зілля брала? — Чеслав схопив дівчину за руку.

— Пусти! Брала й брала. Тобі що до того? — рвонула руку Зоряна.

Але Чеслав не відпустив, а щоб дівчина не втекла, обхопив її обома руками. Зоряна спробувала вирватися, звиваючись усім тілом, але марно.

— Ох, коли б ти так міцно в любощах мене тримав! — прошепотіла вона йому й розсміялася, як обпекла.