Розділ «Частина друга Утікач»

Хлопець стояв перед нею, вимазаний землею з голови до ніг, хитаючись і ледь ворушачи губами.

— А я вже думала, сам Лісовик до мене завітав, — нарешті впізнавши його, вимовила жінка.

Мара відступила вбік, даючи хлопцеві ввійти у свою печеру. Чеслав дошкандибав до дерев’яної колоди та втомлено опустився на неї.

— Гарний! — оглядаючи його, їдко усміхнулася Мара й похитала головою. — Як із землі народився!

— Правду кажеш, Маро, немов у чисту воду дивишся. А може, і не у воду? — запитав зненацька Чеслав.

Мара не відповіла йому, наче не розчувши запитання.

І тоді юнак додав:

— «Із землі народився» — інакше й не скажеш. У яму я провалився, тільки що ледь вибрався. Води дай! У горлі — як вугілля розпечене.

Мара подала йому ківш із водою. Чеслав почав жадібно пити.

— А чого ж звіром від тебе тхне?

— У ямі, окрім мене, вовчиця сиділа, — відірвавшись від ковша, відповів юнак.

Мара якийсь час мовчки пильно дивилася на нього, а потім серйозно запитала:

— Невже не зачепила тебе?

— Хотіла, та я не дався і так на неї люто визвірився, що вона й хвоста підібгала, а заверещала, як щеня мале… — похвастався Чеслав.

Мара підійшла до нього й, обхопивши його голову долонями, заглянула в очі.

— Ой, хлопче, видно, неспроста на Посвяту свою ти звіра добув. Усі хочуть силу його одержати, та рідко кому дух його дається. Пращури наші про те знали й вірили…

Чеславові стало не по собі від її слів. Мара говорила йому про те, про що він і сам уже замислювався у своїх потаємних думках. Але почути про це від інших, навіть і від Мари…

— А мені, що ж… дався? — не одразу і навіть із якимсь побоюванням тихо запитав Чеслав.

— Сам мені скажи… — Мара пильно дивилася на нього.

Чеслав, не витримавши її погляду, відвів очі.