Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Авжеж! — тицьнув Бумблякевич у саму середину «мапи». — Північніше Моря є ліс і містечко С. Таким чином і південніше Моря мусить бути ліс і якесь містечко. Це може бути поселення, повз яке я проходив дорогою до княгині фон Шруботяг.

— Ну і що це нам дає? Ми все одно не знаємо, в якому напрямку рухатися.

— Я просто хочу збагнути логіку лябіринту.

Далі їм зустрівся потік, із яким виявилося по дорозі. Утрьох із потічком вони проминули не одне пасмо гір, аж поки не зачули тихий, мелодійний спів. Срібні голоси дзвеніли понад пагорбами, заплутувалися у вулички лябіринту, відбивалися луною і робили марними пошук співаків. Обидва мандрівці аж запарилися, перебігаючи від вулички до вулички, але щоразу спів лунав деінде. Лябіринт помножував звуки, перекидаючи їх каскадами, крутячи спіралями, то стелячи попід ноги, то шугаючи над головою, аби за мить розсипати іскрами голосів. І тільки коли вони знову пішли уздовж потоку, спів почав ближчати і ближчати, і тут Бумблякевич упізнав слова:

Елі ілАна — рУса ріЯна

АпаллІєцЯ

Іка зарИна — сУлараїна

мАра ОлщЯ

Вони побачили на березі якогось чоловічка, геть зарослого з довгою рудою бородою. Чоловічок диригував хором русалок, що плюскалися в потоці, водночас підспівуючи їм. Голос його видався до болю знайомим.

— Гей! — гукнув Цитрон, і уся зграя русалок, мов жаби, умить зникла під водою. — Дай Боже здоров'я!

Чоловічок обернувся і, роздивившись мандрівців, кинувся до них із обіймами:

— Цитроне! Бумблику!

— Та це ж Помідор! — не повірив своїм очам Цитрон. — Якого це ти милого насадив на себе перуку і цю кудлату бороду? Ото кацапура, прости Господи!

— Хлопаки! Як же я радий вас бачити! — аж підстрибував від щастя Помідор.

Але Цитрона новий вигляд Помідора явно нервував, і він, ухопивши його за бороду, з силою смикнув. Помідор заверещав:

— Стій! Не руш! То моя борода!

— Та яка в біса твоя? Ще позавчора її не було!

— Яке позавчора? Чи ви з дуба впали? Два роки минуло!

Бумблякевич і Цитрон, як стояли, так і скочили у ручай. Кілька разів занурилися із головою, і, врешті, пирхаючи, вилізли на берег. Почуте подіяло на них, як удар грому.

Помідор чекав їх, усівшись по-турецьки на моріжку.