Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Батько мій довго його шукав, а якось сповістив, що знайшов. Тільки тіло моє на той час вже завело собі нову голову…

— Стривайте, — перебив Бумблякевич, — я знаю, про яку голову йдеться! То голова бухгалтера Цибульки!

— Так, це чоловіча голова. Звідки ви знаєте?

— Мені видається, що… е-е… одним словом, я спав з вашим тілом, — признався Бумблякевич.

— Що? Ви спали зі мною? — обурилася Адольфина.

— Та не з вами, а з вашим тілом, котре мало на собі голову бухгалтера Цибульки.

Та бідолашній голівці було важко щось второпати в цій історії, і вона наполягла, щоб Бумблякевич розповів усе за порядком, а коли він закінчив, сказала:

— Це схоже на правду. Батько не втаємничував мене в деталі, але з вашої розповіді виходить, що мій батько якимось чином зв'язаний з тим іншим світом?

— Мабуть, через капітана Тягны-Рядно, — відказав Бумблякевич. — Про нього він вам нічого не казав?

— Ні. Сказав тільки, що йому вдалося вистежити моє тіло і що воно тепер знаходиться в замку.

— Коли він таке сказав?

— Позавчора.

— Що ж, цілком можливо. Якраз перед тим уночі панна щезла, а мене хтось приголомшив. То мусив бути пан Ліндер. Але чому він забрав її до того замку?

— Він вирішив ще зачекати і не повертати мені тіла. Боїться, що я знову втечу і нароблю клопоту. Тому я вирішила сама здобути своє тіло…

Адольфина уважно зміряла Бумблякевича кокетливим поглядом і спитала:

— То ви кажете, спали зі мною? Ну, і як? Як вам моє тіло?

— Я так і думала, що це якась простигосподи, — зітхнула Емілія.

— Мовчи, шкаралупка! — стрільнула очима Адольфина. — Я на відміну від тебе свою цноту зберегла. Чого ж ви мовчите? Хіба не так?

— Авжеж, я мав справу з панною, — замріяно промовив Бумблякевич. — Ваше тіло було досконале. Коли я приглянувся до вашої голови, то ще подумав собі: якби цій голівці та таке тіло, як у того нещасного Цибульки, то се була б ого-го яка краля!

— Справді? Так і подумали?