А холод усе дужче і дужче опановував мертве тіло, а від цього серце пана Ціммермана стискалося од розпачу, холод пробирався в нього всіма порами, ув'язнював члени, морозив душу, мабуть, саме так об'являється приреченому пані Смерть.
Кричати не міг. Якби хтось побачив його в такій недвозначній позиції, мав би шалений скандал. Хоча скандал — це все-таки ліпше, ніж смерть.
Зате мав вільні руки і щось таки міг чинити. На накаслику[105] поруч із ліжком стояв свічник, а збоку запальничка. Ще не знав гаразд, навіщо воно йому придасться, але викресав вогню і запалив свічку. Потім висмикнув свічку зі свічника і підніс її до обличчя панни. Воно було вродливе і мертве. Але зараз вже не буде таким вродливим. Якщо не випустить з обіймів.
— Пусти мене, бо спалю тобі волосся. «Що ти не кажеш?»
— Ну, гаразд, маєш!
Волосся спалахнуло і затріщало, мов смолоскип, вогонь кинувся на свою офіру зі скавулінням зголоднілого звіра, і невдовзі на голові панни виднілися самі звуглілі кучерики.
Обійми, проте, не ослабли. А вона й бровою не повела. І вже не поведе. Вогонь обсмалив її брови і довгі вії, згодом почав припікати праве вухо доти, доки й воно не згоріло. Коли й це не допомогло, полум'я почало жадібно лизати її кругле підборіддя.
Пан Ціммерман був сповнений рішучости, але тіло зоставалося таким зимним, мовби він лежав на снігу, аж усього його вже морозило, і починали цокотіти зуби.
…Снігові замети скидалися на велетенські застиглі хвилі сліпучо-білого океану, чий наляканий обрій гине у мряці, в непрочутній безвісті… Вояки — безборонні трісочки на цих хвилях — лише на позір видавалися такими непорушними, а насправді у їхніх глибинах, у темені їхніх грудей народжувався гойдливий рух, спочатку такий легенький-легенький, що ніхто його й не помітив, але далі він набирав сили, і гойдливість його почала проникати у вояків, заколисуючи їхні серця на вічний сон.
— Вертайтеся, пане Бумблякевич, — разом з кашлем проказав сивий гетьман, — вертайтеся, бо тут нас чекає смерть… А ви мусите вижити…
І ось нарешті очі її ледь-ледь розплющилися, погляд її був лютим і ненависним.
— Пусти, бо спалю тобі вуста.
Мабуть це вже була остання крапля її терпіння і, хоч болю не відчувала, але ж мусила чути сором і, як кожна жінка, не могла допустити, щоб її тіло викликало відразу. В ту мить, коли свічка наблизилася до її вуст, обійми послабли, ноги розімкнулися, і в'язень, важко дихаючи, вирвався на свободу.
— А щоб тебе шляк ясний впік! — вилаявся пан Ціммерман. — Відьма чортова! Щоб ти в порох розсипалася!
Та панна його не слухала, бо знову заплющила очі і непорушно застигла.
Ним аж трусило від нервів, але надворі була ніч й хотілося спати. Погасив свічку, вмостився собі в кутку у кріслі та й заснув. Уже ніщо його не дивувало настільки, щоби міг втратити спокій, а тому спав із кам'яним серцем і снилися йому вечірні львівські вулиці, наповнені запахами кави, смажених тертюхів з часниковою підливою, квашеної капусти і ще передвоєнних бавовняних майталесів, що їх люблять вивішувати наші статечні мотрони на бальконах, і то так, аби кожен міг помилуватися добротністю старої білизни.
ВТЕЧА
1
Цей ранок пан Ціммерман буде пам'ятати, доки житиме. Прокинувшись і побачивши себе в кріслі, одразу пригадав усе, що відбувалося вночі. Одне втішало — що це вже остання ніч у полоні в пана Ліндера і сьогодні вдасться втекти.
В покої було тихо і сутемно. Олюня ще спала, а відьма не подавала жодних ознак життя. Не хотів навіть дивитися у її бік. Але коли розсунув штори і сонце залило кімнату, побачив щось таке, що ледве стримав себе, аби не скрикнути у відчаї.
Обидві жінки лежали одна біля одної. Але Олюня мала якось неприродно вивернуту голову. З першого погляду було зрозуміло, що вона не дихає. Про це свідчили й вибалушені осклілі очі і синці на горлі. Голова її була зовсім лисою. А з грудей щезли коралі, які вона забрала у панни. Тепер ті коралі знову червоніли на грудях їхньої власниці. Та не тільки коралями розжилася панна — голову її оздоблювало густе Олюньчине волосся.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мальва Ланда» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 119. Приємного читання.