Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Рибина і справді була велика, бо коли, завершуючи коло, вона піднялася до поверхні, то всі побачили над водою її вкритий червоною лускою хвіст, який голосно ляснув по хвилях і знову щез. Риба вибивалася із сил, і Бумблякевичу вдалося не пустити її на друге коло, а підтягнути до облавка.

— Тягніть! Сто копанок чортів вам у пельку! — скомандував капітан. — Вона вже наша.

Бумблякевич почав вибирати жилку з небувалим ентузіазмом. І ось несподівано на поверхню вигулькнула жіноча голова з буйним червоним волоссям. З рота її стирчала напнута жилка.

Бумблякевич з переляку випустив з рук спінінга, і, якби не капітан, здобич навіки щезла б у морі.

— Русалка! Гурра! — закричав капітан, перехопивши жилку.

— Гурра! — озвалася за спиною команда.

— А-а-а-а-а-а! — верещала, мов недорізана, русалка, пручалася і билася, смикаючись на гачку.

— Боже мій! — мало не зомлів Бумблякевич. — Що ви робите? Відпустіть її!

— Нізащо! — гаркнув капітан і продовжував виконувати свій рибальський обов'язок.

За хвилю він уже видобув бідолаху на палубу, і тепер вона гецкалася на мокрих дошках. До пояса русалка була людиною, але нижче вже червоніла луска. Вона так ляскала хвостом по палубі, аж ішла луна. Вся команда обступила її і з цікавістю розглядала.

— Оце здобич! Оце ловитва! — тішився капітан.

— А-ах! — позіхнула Фрузя. — Це понад мої нерви. Я піду до каюти, а ти мені потім усе розкажеш.

— Що я маю розказувати? — нетямився Бумблякевич. — Що це за комедії? Навіщо вам ця русалка?

— Як то нащо? — з цілком поважною міною озвався капітан. — Ви що, збираєтеся залишитися сьогодні без обіду? Бо я не збираюся.

— І ми теж! — хором проказала команда.

— Але ж хіба русалки їстівні?

— Ще й які їстівні! Борщова русалка — це просто королівські ласощі. Але її дуже рідко вдається упіймати. Надто вона хитра. Вам, пане Шрублякевичу, пофортунило, як нікому. Гойдати пана Піпсикевича! Гурра!

Не встиг наш герой отямитися, як зо два десятки рук підхопили його, і давай підкидати з голосним криком угору, аж у небі сонце застрибало і море стало сторч. Коли його опустили на палубу, русалка вже виявилася примоцованою до щогли, а з її рота тепер звисав обтинок жилки. Нажаханими очима вона стежила за приготуваннями до обіду.

— Шкода, що вона ніяк не може виплюнути те сало, — зітхнув штурман. — А то ми мали б можливість почути її передсмертний спів.

— Ой, і не кажіть, — згодився капітан. — Співають вони, коли їх їси, просто мов райські птахи.