Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— О-о-о-о-о-о!

Фрузя глянула на запропоновану лагоминку і збурячковіла по саму шийку, а пан Бумблякевич закашлявся і випорснув повний писок пива на стіл.

Кухар струснув з видельця вгощення і сказав:

— Спеціяльно для вас і притримав. А то у нас тут усі до цього ласі.

Фрузя змушена була їсти під допитливими поглядами морців, але це її не особливо нітило, куди сильніше виводив з рівноваги пильний погляд русалки, адже очі дивилася просто на неї.

— Чого це вона на мене так витріщилася?

Бумблякевич хотів було її заспокоїти, але чомусь відчув таке дике безсилля, а з ним разом і свою жалюгідність, що промовчав. Що можна тут змінити, коли мають такі звичаї? Може, й справді ця борщова русалка — це така ж собі страва, як і вуджений лящ. Налив собі пива і спробував думати про інше… Чи застане він нарешті Мальву Ланду там, куди везе його капітан? Чи не випорсне вона знову йому з рук?

— Але чому вона вивалила свої баньки тільки на мене? — ляснула по столу кулаком Фрузя.

— Панна не задоволена! — проголосив капітан і кивнув кухареві.

В повітрі зблиснула сталь ножа — і видлубані очі опинилися на тарілці в капітана. Однак і тут вони продовжували пропікати поглядом Фрузю.

— Єдиний спосіб їх знешкодити — з'їсти! — сказав капітан і поділився ласощами з панною.

Фрузя поклала око на язик і, заплющившись, якусь хвилю перекочувала його від щоки до щоки, поки нарешті не хруснуло воно між зубів і не заповнило рота виразним блаженством.

— На смак нагадує оливку, — сказала Фрузя.

Бумблякевич подивився на русалку. Вітер розвівав її червоне волосся. Але бліді вуста продовжували ворушитися, з них линув спів.

Морці скінчили обід і розповзлися по палубі. Капітан запалив люльку й гукнув кухареві:

— Решту м'яса покрайте і закрутіть у пушки.

І не встиг Бумблякевич допити пиво, як кухар поклав на стіл перед капітаном русалчину голову з розкішним довжелезним волоссям, що грало на сонці всіма відтінками червоної барви, промені в ньому заплутувалися і тремтіли, ув'язнені, мов у павутині.

— У-ум-м! Яка розкіш! — погладила Фрузя волосся і промовисто глянула на капітана.

— Слово панни — закон для лицаря! — відказав той і, видобувши з кишені ножиці, заходився стригти голову.

— Ніхто не матиме такої перуки! — усміхнулася Фрузя до нареченого. — Я закутаюся цим волоссям, як плащем, і буду вдавати русалку. А ти мене зґвалтуєш, добре? Зґвалтуєш? Як одноріг!