Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Він — це… Ні, краще я вам покажу.

Покоївка сіла в ліжку і, пірнувши рукою під спідницю, витягла невеличкий волосяний клубочок, що зблиснув сп'янілими очима і реготнув, мов навіжений:

— І-хі-хі-хі-хі! І-хі-хі-хі-хі! І-хі-хі-хі-хі!

Бумблякевич одразу впізнав клака.

Здавалося, тепер від Фрузі до клака перейшла непоборна сила трансу, він ледве не розривався на частини в якомусь епілептичному шоку, не перестаючи при цьому реготати, мов навіжений, трястися і підстрибувати.

— Бідачка! — пожаліла його Фрузя. — Дістав конвульсій. Мусить тепер охолонути.

І справді, коли вона опустила клака у вазу з водою, той заспокоївся, ліг собі тихо на дно і заплющив очі.

— То, виходить, ви зазнаєте розкоші зі звичайним клаком?

— А що, хіба не можна з клаком? Одна панія, приміром, кохалася навіть з однорогом.

— Ну, добре, але як вам вдається кохатися з клаком? У нього ж бо не видно ані прутня, ані рогу!

— А ви дуже допитливий, пане Бумблякевич! — хихикнула Фрузя. — Але, як по правді, то мені дуже хочеться вам про це оповісти. Чомусь саме вам. Це мене збуджує. Зараз я вам оповідатиму, а ви покладіть мені руку ось тут.

Бумблякевич сів біля Фрузі й поклав руку межи двох пагорбів на її грудях. Але Фрузю це не задовольнило.

— О, пане Бумблякевич, мусите вибрати котресь одне персо, інакше я не зможу зосередитися.

Бумблякевич вибрав те, що було ближче до нього, і відчув увесь жар, який клекотів у Фрузиних грудях. Здавалося, там скипала розпечена лава Етни.

— Отже, це відбувається так. Я пускаю клака собі під спідницю… а він неквапом, посувом лізе по стегні усе вище, і вище, і вище, але дуже потиху, так, що я поволі починаю тремтіти… все в мені у цю мить здригається і сіпається, кожна найменша частиночка мого тіла зачинає тремтіти… а він тим часом добирається до моєї потаємної потаємности, до моєї святенної святенности, до моєї невтішної невтішности, до моєї лелійної лелійности, до моєї непорочної непорочности і легенько-легесенько-легосюнінько, ледве-ледве легітно лоскоче… О, се мов подих вітру з-над Коралового моря! Трепетання пальм! Доторк місячного променя!.. А він усе тісніше й тісніше припадає до мого лона, й воно починає відчинятися йому навстріч, мов Брама Раю для праведника… І каже лоно: увійди, праведнику, хай воздається тобі за труди і мислі твої, припади устами і надпий вічности… І тоді заграє джерело кастальське, і спінені хвилі побіжать його зустрічати, бо приходить той, хто відчиняє брами… І він входить туди, де його очікувано, де все аж пашить любов'ю і жагою…

Фрузя замовкає, заплющивши очі, і Бумблякевич чує, як під його рукою наливається небесними соками пружне персо, аж лячно стає, що тільки-но стиснеш необережно, і бризне воно відразу на всі боки…

— Перепрошую, — порушив мовчанку, — хтів би-м запитати лише одну дрібничку… Чи панна перед тим, як впустити клака, стягає майточки?

Боже мій, що сталося у цю хвилину! Панна Фрузя скрикнула і, заховавши обличчя в долоні, важко заридала:

— О, я нещасна! О, я бідолашна! З якими нікчемами зводить мене доля!

Вона впала на ліжко й, задриґавши ногами, оголила стегна настільки, що Бумблякевич з цікавістю відзначив — під шовковою сукнею не було жодної лашки, натомість раз у раз то з'являвся, то знову зникав рудий кудлатий квіт. Краса його настільки полонила увагу Бумблякевича, що він уже зовсім стратив над собою панування і, вловивши мент, вскочив покоївці межи ноги, накриваючи обома долонями чарівний квіт, наче метелика. Стегна її по обидва боки квіту раптом заспокоїлися і, здригнувшись ще кілька разів у коротких конвульсіях, заклякли непорушно.