Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— В якості кого? Ловця чи приманки?

— В обох якостях.

— Ловець із Мальви ніякий. Надто залюблена у природу. Вона навіть протестує проти ловів на однорогів, вважаючи, що ті перебувають на дуже високому рівні цивілізації. Але це повна бздура. Я дуже добре знаю однорогів і вважаю, що вони не мудріші за кроликів. А от у якості приманки, то одного разу Мальва таки вирушила з нами. Вона чудово виглядала у своїй білій льолі[67], котра розвівалася на вітрі.

— То ви хочете сказати, що Мальва панна?

— На той час безперечно. Я це навіть можу стверджувати, бо сам переконався у її цноті. Коли одноріг вийшов із хащів і попростував до неї, звісивши у покорі голову, ми всі затамували подих. Такого однорога ми ще не бачили. Він був білий як… ні, нема кращого порівняння — як сніг! Сліпучо-білий! Нічого білішого просто не існує. Таким білим міг би бути хіба… хіба сам Господь, якби він явився перед нами. Ми сиділи у засідці і чекали, коли він припаде до її персів, а Мальва почне задкувати до нас. І він таки наблизився до неї і став смоктати її перса, а Мальва, замість того, аби провадити його простісінько у наші руки, щось там почала говорити. Ми не чули ані слова, але якісь неясні звуки долітали з вітром. І раптом… раптом одноріг падає перед нею на коліна. А Мальва сідає верхи, і ось вони вже мчать понад горами. Ми всі заціпеніли. Не знали, що робити. А вони зникли. Ми всю решту дня займалися пошуками Мальви. Ціле щастя, що при цьому таки вполювали якогось однорога, і тота наша виправа не пішла на пси. Коли ж ми повернулися до палацу, Мальва уже нас чекала. Виявляється, той одноріг її завіз додому і не причинив жодної шкоди.

— А чим же вона витлумачила свою поведінку?

— Сказала, що він їй дуже сподобався. Їй стало його шкода, і вона сама його підмовила на втечу. Розумієте? Питання тільки в одному — чим вони стільки часу займалися.

— Одноріг і Мальва?

— Авжеж! Від хвилі, коли вона зникла, до хвилі, коли прибула в палац минуло цілих шість годин. За такий час можна багато чого встигнути.

— Наприклад?

— Не провокуйте мене на домисли. Але що може робити панна з однорогом цілих шість годин, як не…

— Як не?

— Я вас просив мене не провокувати. Ми всі дуже любимо Мальву.

— Але ви почали.

— Що я почав?

— Ви самі почали говорити про те, що може робити панна з однорогом. І я зрештою уявляю собі це. Я б не міг уявити панну з багаторогом, але з однорогом…

— То ви теж допускаєте, що…

— Ну, це в мене принаймні не викликає огиди. В моїй уяві одноріг — це щось незвичайно граційне, витончене і янгольське.

— Так воно і є. Це на продиво гарні сотворіння. І якщо Леда могла кохатися з лебедем, а донька фінікійського царя Европа з биком, в образі якого постав перед нею Зевс, то чому б Мальва не могла собі цюпцятися[68] з однорогом?

— Отже, вона тоді втратила цноту?