Оголений нерв: роман

— І з виготовленням меблів зав’язав, — додав Никон.

— Чому? — спитала Уляна.

— Кому зараз потрібні меблі? Раніше замовлень було на два тижні наперед, а зараз люди не знають, що з ними буде завтра. Тож, мої хороші, ваш покірний слуга Нік йде заробляти собі хліб чесною працею на старушенції «Ниві».

— Що будеш робити? — поцікавився Льоня.

— Влаштувався на фірму «Джерельце» розвозити бутильовану очищену воду, — пояснив юнак.

— Зачекай, — насупив лоба Геннадій, — наскільки мені відомо, фірма належить одному з місцевих депутатів, який матеріально підтримує сепаратистів. Чи я помиляюся?

— Мене не цікавить, кого підтримує власник фірми, — втупивши погляд у порожню чашку, глухо промовив Никон, — мені обіцяють гарну зарплату, тож я погодився.

— І на ворожі блокпости будеш возити свіженьку водичку? — не приховуючи невдоволення, спитав Геннадій.

— Робоча конячка буде робити те, що накаже господар, — ухилився від прямої відповіді Никон.

— Тобто тобі байдуже, на кого працювати і кого напувати водою? — не міг вгамуватися Геннадій.

— Друже, — Никон подивився прямо йому у вічі, — життя така непередбачувана річ. Іноді таке з нами може утнути… Утім, час розставляє все по своїх місцях і відкривається істина.

— Я розумію, що тебе пробило на філософію, — невдоволено промовив Геннадій, — але мені зараз не до цього.

— Рано чи пізно все таємне стає явним, — Нік не підвів погляду.

На мить Гені здалося, що Никон щось недоговорює, що в його словах є прихований зміст, але розчарування в поглядах друга затьмарило його розум. Він уже ладен був засипати друга обвинуваченнями, але не встиг. Нік швидко розпрощався й пішов. За столом надовго зависла німота.

— Я, напевно, піду, — тихо мовила Уля.

— Я проведу тебе, — сказав Геннадій.

— Дякую. Не треба.

За столом залишився Льоня. Геннадій був упевнений, що саме Льоня ніколи його не підведе, з ним можна піти хоч на край світу. Втім, не варто поспішати з висновками, бо можна помилитися, як, наприклад, з Никоном.

Розділ 35

Того ранку Настя прокинулася в тривозі: знову наснилося якесь жахіття. На душі було неспокійно, здавалося, що нервове напруження зависло в самому повітрі незримою небезпекою. «Щось трапиться лихе», — мимоволі майнула думка, поки вмивалася.