Оголений нерв: роман

Друзі відійшли на кілька кроків назад, прискіпливо огледіли схованку і залишилися задоволеними — навіть за кілька метрів нічого не було помітно.

— Тепер можна й подзюрити, — сказав Гена, розстібаючи ширіньку. — Дерево чомусь засохло, — він вказав на дерево без листя, яке в німому крику простягло сухе гілля до неба, ніби просячи допомоги.

— Напевно, не перенесло зимові морози.

— Є така книга «Дерева помирають стоячи»

. Не читав?

— Ні. А ти? — спитав Льоня.

— І я ні, навіть автора не знаю, але назва твору мене вразила.

— Справді, — погодився Льоня, — я навіть не задумувався над цим. Траву косять — вона лягає на землю і там помирає, зірвані квіти, тварини, навіть люди теж не можуть померти, не впавши на землю, лише дерево може померти стоячи і навіть мертвим стояти. Обов’язково після війни прочитаю цю книгу! Взагалі, є стільки ще непрочитаних цікавих книжок! Потрібно буде скласти графік читання, — розмірковував Льоня, — на всі часу не вистачить, але ж і почитати кортить, тому складу план читання.

— А коли ж ти дружиною та дітьми будеш займатися, як почнеш читати у вільний час?

— Тому й потрібно все спланувати, — відповів Льоня без образи. — Стільки планів! Стільки мрій та бажань!

— Ну ти й мрійник! — похитав головою Геннадій. — Мрії мусять здійснюватися, бо навіщо тоді вони?

— Сьогодні в мами день народження, — зітхнув Льонька, — а я вперше в житті з’явлюся з порожніми руками. Негоже якось.

— Прийдеш і скажеш: «Мамо, ось і я, найкращий твій подаруночок!» — засміявся Геннадій. — Не переймайся, братику! Заскочимо вже в місті у магазин і там придбаємо подарунок для Інги Вікторівни. Я теж хочу їй щось від себе подарувати — перша вчителька буває одна на все життя, а ще й яка вчителька!

— Ти диви! — радісно скрикнув Льоня, побачивши великого білого гриба під деревом. — Оце так красень!

Хлопець присів навпочіпки і спробував обережно зірвати гриб, щоб не пошкодити грибницю.

— Уявляєш собі смак грибного супчику? — Льоня потяг носом повітря, нюхаючи гриб. — Домашній, гаряченький, а ще й з майонезом! Ух, смакота!

— Ти й справді голодний, — усміхнувся Геннадій.

— Як ти гадаєш, вистачить одного грибочка на невелику каструлю супу? — запитав він. Льоня підняв вгору руку з грибом і милувався ним.

— Тебе однією мискою супу не нагодуєш, — пожартував друг. — Мама на свій клопіт вигодувала справжнього велетня, а тепер має інший клопіт — як його прогодувати.

— Ти диви їх тут скільки! — Льоня вказав пальцем. — Ціла родина! А ти казав, що мене не прогодуєш! Супчику можна наварити стільки, що й на тебе, ненажеру, вистачить. Ось тільки рвати шкода з корінцями, бо тоді вже не виростуть на цьому місці.