Оголений нерв: роман

— Ша, хлопці! — заспокоїв їх Геннадій. — Наша бездіяльність мене починає дратувати. Он Улька, дівчина, але купила скутер і тепер волонтерить, допомагає нашим бійцям, — сказав Геннадій й одразу прикусив язика. Не потрібно було так необережно висловлюватися.

— Улька?! — аж підскочив Яків. — Наша Улька волонтерить? Куди і як вона мотається?

— Хто тобі скаже, — хмикнув Льоня.

— Нічого собі! Може, вона знайшла собі молоденького укропчика і їздить до нього на побачення? — розсміявся зі свого жарту Яків. — Ось тобі і тихоня Улька!

— Ти краще не ржи, а подумай, що ти корисного можеш зробити для країни, — зупинив його Гена.

— Я?! Для країни?! Де моя країна? І що для мене вона зробила? — Яшка різко припинив сміятися. — Дала мені роботу, щоб я добре жив? То чи потрібна мені така країна? Може, краще заживемо в новій країні? Ви про це не думали? Чи ви всі були такі щасливі та багаті, що вам не хотілося іншого життя?

Геннадій подивився на годинник.

— Хлопці, вибачте, мені час їхати на замовлення, — сказав він.

Усі розійшлися, залишився тільки Льоня.

— Я так шкодую, що обмовився про Ульку, — зітхнув Геннадій.

— Не переймайся, — заспокоїв його Льоня. — Рано чи пізно вони б дізналися — не від тебе, так від когось іншого.

— Ти так гадаєш? А мені здалося дивним, що лише Яшка знав про те, що Нік возить воду сепаратистам.

— Та ще й уточнив, що двічі на день…

— Ніколи б не подумав, що Никон може стати зрадником і працювати на ворога.

— Мені все це також здалося дивним. Щось приховують обоє: і Никон, і Яшка. Утім, ми тепер знаємо, що не можна їм довіряти, — підсумував Льоня.

Розділ 39

Настя не розуміла, що трапилося з людьми. Завжди здавалося, що навколо добрі, законослухняні жителі міста, гарні сусіди, привітні навіть незнайомі люди, готові відгукнутися на чужу біду, прийти на допомогу. Зараз усіх ніби підмінили, наче вселилася в них якась нечиста сила або й сам диявол. Чим їм так затуманило розум, що ладні вчепитися в горлянку і перегризти її сусідові, братові, родичу, будь-кому, хто має інші погляди, розмовляє рідною мовою або навіть просто за любов до України? Незрозуміло, що відбувається з людьми, які нещодавно були добрими знайомими та просто привітними людьми.

Днями Настя вийшла з магазину і почула звуки автоклаксонів. По Гвардійському проспекту рухалася колона легкових автівок, які щосили сигналили. З аптек і численних магазинчиків на перших поверхах будинків вибігали працівники, зупинялися перехожі, щоб зустріти колону автівок під знайомими прапорами: червоними, триколірними російськими і якимось невідомим. Поруч із Настею зупинилася продавчиня і радісно видихнула: «Нарешті!» «Молодці, рєбята!» — волала старушенція, якій час думати про дорогу до Бога. «Так тримати!» — кричали колоні молодики з пляшками пива в руках, дівчата верещали від радощів і підскакували на місці.

Настя озирнулася навколо. Здавалося, що вона опинилася поміж божевільних, бо лише психічно хворі люди, які не відповідають за свої дії та вчинки, можуть радіти чужим, незнайомим прапорам на рідній землі. Хотілося вчепитися нігтями в кожне обличчя, щоб привести до тями, повернути в реальність і нагадати, що ця українська земля їх зростила, тож не можна її зраджувати, її потрібно захистити… Але шабаш божевільні продовжувався. Юнаки свистіли, дівчата махали руками і посилали автівкам повітряні поцілунки. Коли Настю минуло останнє авто, вона ще раз розгублено озирнулася й не знайшла нічого ліпшого, ніж показати вслід колоні середній палець. Ніхто цього не помітив, і Насті враз стало соромно за себе.

Місто вишкірилося блокпостами окупантів з усіх боків, але населення це не турбувало, навпаки, тільки й чути було, що тепер вони захищені від «київської хунти і правосєків». Якось Настя подивилася інтерв’ю з одним із таких «захисників» міста. Йому поставили питання, навіщо потрібні блокпости з бронетехнікою, танками та озброєними людьми. «Захисник» відповів, що його дід відвоював цю землю на війні, пролив свою кров, тож потрібно захистити її зараз. На питання «від кого?» чіткої відповіді не було, — «захистити рідну землю», і все. Від якого ворога? Від Правого сектора. Де є той Правий сектор? Ніхто не знає і не бачив, але потрібно захищати. Повна дурня!