Розділ «НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА»

— Це що за чудо? — поцікавився Денис, дожовуючи рештки бутерброду.

— Так тут чаклунів називають, — поспішив пояснити начитаний Максим. — Хочеш — можеш казати «відьмак», теж буде правильно.

— Знаменито! — вигукнув Зорян Бачинський. — Отже, Зенон мав у тутешніх краях серед людей добру славу. Бо мольфаром був світлим, лікував, допомагав, від лихого ока захищав оберегами. Мешкав на маленькому хуторі, на люди не часто виходив. Усім необхідним добрі люди забезпечували. Дожив мольфар Зенон майже до ста років, не так давно помер. Чоловік грамотний був, усе ж таки один із нащадків адвоката Лева Бачинського. Виявляється, склав тестамент…

— Що склав? — перепитала Оксана.

— То є заповіт майна, — пояснив Зорян Бачинський. — Свою хату заповів будь-кому з нащадків Лева Бачинського, кого по закордонах відшукають, бо тут у нього рідних не лишилося. Кого так само серед живих нема, хто колись зрікся мольфара… Одне слово, розшукали юристи в Квебеку мене. Оце я приїхав. Аби вирішити, що зі спадщиною робити.

— Як що, — діловито промовив Білан. — Вступати у володіння. Все ж таки будинок у Прикарпатті, в туристичній зоні, земля ваших предків…

— Та і я про це, — зітхнув Зенон Бачинський. — Тільки мені сказали, що в хаті діда Зенона водиться нечиста сила.

Запала тиша. Лише дощ стукотів по даху джипа.

Глава 8

Проклята спадщина

Мовчанку порушив Максим. Кашлянув, поцікавився обережно:

— Для чого ж ми туди їдемо, пане Бачинський?

— Прошу дуже, мсьє, не треба зі мною панькатися, — попросив спадкоємець. — Можете звати мене запросто Зоряном, без всяких отих панів. Який я пан, у мене в Квебеку лиш лікарська практика. Домовились?

— О’кей, — відповів Максим. — Значить, Зоряне, ви їдете спілкуватися з нечистою силою?

— Навпаки — я хочу довести всім тутешнім страхопудам, що нічого нечистого в хаті діда Зенона не може бути. Мене тут переконували: він знався з темними силами, постійно викликав їх у своєму помешканні…

— Чекайте! — перебив його Максим. — Ви ж казали, що мольфар знався зі світлими силами?

— І мені таке говорили, — кивнув Зорян Бачинський, не обертаючись. — Та коли я сюди приїхав, почув так само іншу історію. Знайшовся чоловік, який розповів: є, знаєте, факти, коли мольфар намагався знайти контакт із нечистю. Тому будинок його є проклятим. Тож мені треба чимшвидше позбутися його.

— А ви там жити хотіли? — здивувалася Оксана. — Переїхати з Квебека в Коломию?

— У мене, знаєте, є одні партнери. Там, у Канаді. Так само українці, — він промовив «українчі», — які не хочуть втрачати коріння. Можна вкласти якісь гроші, зробити тут невеличкий кемпінг. Місце гарне, затишне, я вже був, дивився. Не стільки для прибутку, скільки, знаєте, аби якийсь шматок справжньої України в нас був. Ми могли б так само приїхати сюди на свої вакації…

— Куди? — знову не зрозумів Денис.