Розділ «НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА»

Помітивши, що товариш вагається, Черненко вирішив діяти сам. Стиснувши в кожній руці по кепці, він шмигнув у натовп і зник. Білан розгублено закрутив головою, а потім позадкував, пропускаючи останніх пасажирів. Підводити невідомих йому «своїх» хлопців із Донецька не хотілося. Але вибачати Денисові його замашки — теж. Бажання відновити справедливість на якийсь короткий час переважило здоровий глузд. І він кинувся на пошуки приятеля.

Довго шукати не довелося. На Черненка Білан налетів майже відразу. Фанатівських кепок у його руках уже не було, він махав комусь, і навіть у сутінках, що дедалі густішали, Максим побачив, як світилося його обличчя.

— Усе нормально, хлопці сіли, — сказав він Біланові так, наче нічого не сталося. — Почекаємо трошки — і за ними.

Але тут просто в них на очах почало відбуватися щось неймовірне.

Відігнавши від автобусних дверей останніх юних любителів сучасної музики, керівники фестивалю дружно зайшли в салони. Двері зачинилися. Автобуси повільно рушили, швидко розчинившись в уже густих сутінках.

Не змовляючись, Денис і Максим кинулися навздогін. На ходу вони кричали: «Стійте!», але навіть якби їх хтось і почув, автобуси все одно б не зупинилися: той, у якому сюди прибули вони разом із «Гуртом Тіни», рухався у голові невеличкої колони. Ті, хто окупував останній автобус, не знали Білана і Черненка в обличчя.

— Гей, ви! — почувся раптом розгніваний дівчачий голос.

Хлопці зупинилися. До них підбігла засапана Оксана-Тіна. Коси розтріпані, фірмової кепки на голові в неї теж не було.

— А ти чого тут? — запитав Максим.

— Вас шукала, ненормальні! — розлючено крикнула вона. — Сашко сказав, що ви не сіли в автобус. Тут підійшов якийсь незнайомий хлопчина з кепкою, каже — ви кудись у бік Шешорів подалися. Ну, я за вами…

— А твоя кепочка де? — поцікавився Денис.

— Дівчинка одна попросила… З Вижниці… Я вирішила так її в автобус провести…

Черненко не стримався — пирхнув. Білан теж посміхнувся. Надто вже схожими виявилися ситуації.

— Ясно, — підсумував він. — План спрацював. У темряві й гармидері кількість людей порахували просто по кепках. Наші промовчали, бо нас підвести не хотіли. Вирішили — ми і так прорвемося. Тим більше, завжди приємно обдурити всіх і протягнути з собою нелегальних фанатів…

— Ти мораль зібрався читати? — насупився Денис.

— Пізно вже мораль читати. В усіх сенсах пізно. Бачите — ніч настає. Мені тільки цікаво, Черненку, чому ті твої хороші донецькі хлопці Оксані збрехали? Ми ж не ходили в бік села. Жарти в них такі, чи що?

— Я з ними розберуся, — буркнув Денис. — Хай тільки знайду. Тепер, розумнику, думай, що нам далі робити.

Глава 6

Загублені в дощі

Попереджала мама — ночі в горах холодні.