Розділ «НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА»

— Справді, матусю, відпускайте вже ваш скарб! — зауважив Тарас Бульба. — По вагонах, народ, по вагонах!

Швидко цмокнувши маму в щоку, Білан, розштовхуючи всіх своїм величезним наплічником, першим пробився до прочинених дверей вагону і, ледве не збивши з ніг провідницю, зник усередині. За ним подалися всі інші.

Музиканти, прощаючись із батьками, прилипли до вікон вагону, посилаючи їм повітряні поцілунки. Лише Черненко з гордим та незалежним виглядом примостився за столом. Білан вирішив зробити те ж саме, та в останній момент зловив себе на думці — це буде скидатися на те наче він не живе власним розумом. Тому так само помахав мамі рукою.

І коли потяг, набираючи швидкість, таки залишив батьків позаду, зітхнув із полегшенням, запхав наплічника на верхню полицю, повернувся до Черненка з наміром щось сказати, та не встиг. Його громіздкий наплічник, не втримавшись на полиці, гепнувся йому згори просто на голову. Під важкістю свого багажу та під супровід дружнього реготу Максим сповз на підлогу.

А коли Тарас Бульба прилаштував його рюкзак так, аби той більше не падав, Білан насунув фанатівську кепочку на самі очі, відвернувся до вікна і сидів, поки його не гукнули пити чай.

Глава 3

Легенди Карпатських гір

Їхали без особливих пригод.

Максимові, який вперше подався в таку далеку дорогу без батьків і чекав від подорожі чогось особливого, стало спочатку трошки нуднувато, а потім — узагалі нудно. Черненко — той, навпаки, швидко знайшов спільну мову з хлопцями «Гурту Тіни» і спочатку заходився грати з ними в завбачливо захоплені бас-гітаристом Мишком Зубовим нарди, а потім надибав у сусідньому вагоні якихось спортсменів, котрі їхали підкоряти Чорногору. Просидів із ними до глупої ночі, аж поки Тарас Бульба звелів хлопцеві йти спати.

Уночі Максим Білан зробив ще одне відкриття. Виявляється, він зовсім не вміє спати в поїзді. Крутився півночі, і лише захоплений із собою плеєр та подарований татом диск із записом історії про Робінзона Крузо допоміг хоч якось владнати незручності в дорозі. Черненко — навпаки, спав, наче ведмідь узимку, чим остаточно роздратував Білана. Коли, нарешті, він вимучився і відчув, що готовий засинати, зрозумів причину своєї дратівливості. Денис, виявляється, більше пристосований до умов, далеких від домашніх. Із сумом довелося визнати: опинившись, мов той Робінзон, на безлюдному острові, Черненко швидше дасть собі раду, ніж він, Максим Білан, у якого є Бабусина Хата і почесний диплом чемпіона школи з шахів.

Уранці настрій Максима трошки поліпшився. Він спав погано, зате всю втому від важкої ночі прогнали краєвиди з вікна. Білан побачив удалині вкриті пеленою туману гірські вершини. Уява відразу народила казкових велетнів у шоломах, які підпирають своїми верхівками небо.

— У-ух-х! — не стримався — видихнув хлопець від захвату.

— Це ще не «ух», — відгукнувся з верхньої полиці тоном знавця Черненко. — У сусідньому вагоні справжні знавці їдуть. Вони таке розказували, таке бачили — тобі, Білане, ще рости і рости.

— Можна подумати, ти вже виріс так, що до гори можеш дістати, — ущипливо кинув знизу Максим.

— Знаєте місцеву легенду про гори? — запитав, відкинувши ковдру, барабанщик Сашко Коритний. — Я десь читав, що це чортів подарунок тутешньому народу.

— До чого тут чорти? — підозріло запитав Максим. — Ми, здається, з нечистою силою вже кілька місяців тому домовилися, що її не буває…

— Перестань, — відмахнувся Сашко. — Тут зовсім інше. Якось Бог вирішив подарувати всім народам землю. А верховинці — люди, які тут живуть здавна, забавлялись: пили, танцювали і співали. Поки прибігли, то землю всю розібрали. Просили Бога, аж поки не вділив їм шматок раю. Але тут чортяка нагодився. Зливи насилав, град, теплі зими, холодне літо. Бігав чорт під землею, тиснув на неї плечима, райська земля від цього здулася — ось так постали гори. І швидко рости почали, мало небо не пробили. Але Бог їх закляв, ось вони і перестали рости. Зате нечиста сила не заспокоїлася, далі в горах намагається баламутити.

— Казочки це все, — озвався згори Мишко Зубов. — Гори — вони і є гори. Ми їх бачимо насправді. Чортів твоїх, Коритний, ніхто ніколи не бачив, хіба тільки на картинках. Узагалі, я чув іншу історію, про жадібного пана. На нього працював такий собі наймит Карпо. Хазяїн відмовився йому платити, ну, і Карпо, так кинув ним об землю, що земля розкололася і поглинула пана. Далі все правильно: намагався він вибратися, лупасив знизу, ось гори і повиростали.

— Не зрозумів ти мене, — запально мовив Сашко. — Гори — це місце, де темні і світлі сили постійно між собою змагаються. Постійну боротьбу ведуть. Тому гори та передгір’я і вважаються небезпечними.

— Наляка-а-ав! — смачно позіхнув Денис. — А мені не страшний сірий вовк!