Розділ «НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА»

— Справді, хлопці, вам нема про що поговорити? — буркнув Максим. — Добре, хоч мама моя нас не чує. Ви б так її налякали…

Ніби у відповідь на ці слова заграла мелодія Біланового телефона. Коли він приречено сказав у трубку: «Доброго ранку, мамо», — хлопці, не змовляючись, зареготали. І розмову Максим продовжував уже в коридорі.

Якщо так триватиме далі, — подумав він, — буде зіпсованим не лише настрій, а й весь відпочинок.

Глава 4

Програма фестивалю

Перший день у Прикарпатті видався Максимові досить дивним: тягнувся наче довго, а пролетів швидко.

Їх зустрів спеціальний фестивальний автобус, де вже сиділа купа музикантів та їхніх особливо довірених фанатів. Оксана та її група відразу почали знайомитися. Тут знайшлися львівські, миколаївські, одеські, черкаські хлопці й дівчата. Хтось, виявляється, чув краєм вуха про «Гурт Тіни». А музиканти «Гурту Тіни», в свою чергу, трошки чули про «Хлопчика Мізинчика» зі Львова та «Шум прибою» з Одеси. У них почалися свої професійні розмови, які ані Білан, ані Черненко підтримати не могли. Тому, вмостившись на сидінні поруч, мовчки дивилися на дорогу, що, здавалося, тікала від них, пробігаючи повз вікна автобуса.

Уже з ранку стояла парка спека. Вікна були відчинені, і до салону легенький та зовсім не свіжий вітерець заносив духмяні запахи трав, які укрили піднебесні полонини зеленим килимом. Пахощі ці змішувалися з живичним запахом струнких ялиць та смерічок. Максим раптом зловив себе на думці: йому не хочеться тепер нікуди приїжджати. Тут головне — їхати все далі й далі, все ближче до таких недосяжних і від того — таких загадкових гір.

Так заїхали до Коломиї. Там всіх учасників розмістили на спеціально замовленій базі відпочинку, нагодували, а потім повезли в село Шешори. Оксана дорогою розповіла своїм — за кілька тижнів, напередодні свята Івана Купала, там пройде великий фестиваль. Хотілося б, звичайно, залишитися, але Тарас Бульба дізнавався: якщо ця спроба влаштувати фестиваль шкільних ансамблів буде успішною, їх надалі включатимуть у загальну програму того, великого, дорослого фестивалю.

— Коли так — нам усім треба старатися! — підсумувала Оксана-Тіна. — І шануватися! Особливо це стосується декого! — і вона багатозначно подивилася на Мишка Зубова.

— Нічого собі заявочки! — стрепенувся гітарист. — Я тут при чому?

— Дисципліна в нашому колективі дуже кульгає! — категорично заявила Оксана-Тіна. — У Києві ще раду дати можна. А тут, у новій обстановці, вас усіх може на гульки потягнути!

Зубов хотів заперечити, та й Сашко Коритний уже зібрався заступитися за друга, але Таня Супрун, подружка Оксани, клавішниця, замахала руками:

— Так, все-все, припиняємо ці непотрібні розмови! Мир у нас, дружба і жуйка!

Максим і Денис вирішили не втручатися. Хай «Гурт Тіни» стосунки між собою з’ясовує сам. Утягуватися в чужі суперечки хлопцям зовсім не хотілося.

Але те, що вони побачили на околиці знаменитих Шешор, помирило всіх. Просто неба, на тлі гір спорудили спеціальну сцену, завішану емблемами фестивалю. А перед нею на галявині вже нетерпляче тупцяли фанати сучасної музики. Коли шкільні ансамблі почали вивантажуватися з автобусів, їх зустріли радісними криками та оплесками. Максим відзначив: тут зібралися в основному їхні однолітки. Звідки вони приїхали і хто їх сюди відпустив, для нього, київського домашнього хлопчика, котрий далеко від дому заїхав уперше, було загадкою, і така загальна свобода приємно здивувала.

Черненко дуже швидко освоївся, буквально вгвинтився в натовп фанатів і час від часу з поважним виглядом поправляв на голові свою зелену з рожевою ляпкою фанівську кепку. Невдовзі вони дізналися, що тут зараз буде відбуватися. Спочатку їх погодують справжніми гуцульськими стравами, а тоді учасники почнуть репетиції. Звісно, всі нині не встигнуть, — пояснила Оксана. Але фестиваль організований так, що всіх дружно вивозять у Шешори і так само організовано завозять у Коломию. Так буде сьогодні і завтра. Ну, а концерти почнуться післязавтра.

— Розбита програма на три дні, — сказала вона. — Наш виступ — на другий день, так у програмі зазначено. Третій день — концерт за участю переможців, а потому — додому.

— Навіть на екскурсію часу не буде, — розчаровано протягнув Максим.

— А ти, хлопче, не туристом сюди приїхав! — озвався Денис. — Хочеш по музеях та виставкових залах пройтися — будь ласка, з татом і мамою за ручку!