Розділ «НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА»

При світлі свічок хлопець рухався, наче фантом, і його видовжена тінь відбивалася на стінах, сягаючи навіть під стелю. Зрозумівши, що саме робить приятель, Денис так само перейшов до протилежної стіни, трошки постояв і зробив висновок:

— Тут нічого не стукає! Тільки посередині хати!

— Ану, йди звідси геть! — невідомо кому крикнув Білан.

Відповіддю стало виття. У двері знадвору знову дряпнули. Дзенькнула шиба на вікні. Ще раз шкрябнуло під підлогою. А тоді раптом усе якось відразу заспокоїлося. Буря ніби на замовлення почала поволі вщухати. Дощ далі йшов, проте вже не так сильно та рясно. Грім більше не гримів. Сторонні моторошні звуки ззовні та знизу припинилися. Запала тиша, яка стояла ще не так давно.

— Закінчилося? — голова Оксани обережно вистромилася з-під ковдри.

— Правда, Білане, ти як це зробив? — здивувався Черненко.

— Нічого я не робив! — відмахнувся Максим. — Усе воно тут якось так саме собою вирішується, без стороннього втручання…

— Саме собою нічого не вирішується, — зазначив Зорян Бачинський. — Якщо ви мене просто тепер запитаєте, що тут узагалі коїлося, я вам не скажу. Але буду чесним: не хочу ще раз таке пережити.

— Котра година? — запитав Максим. Бачинський глянув на циферблат годинника.

— Половина другої ночі… Гм… Увесь цей наш горор тривав майже півтори години…

— А раптом усе повернеться? — кволо запитала Оксана. — Може, нам тепер краще втекти звідси? Га, Зоряне? Скочимо в машину всі разом — і ходу…

— Не повернеться, — впевнено заявив Максим. — Якщо все це відбувається за якимись невідомими нам законами, то для того, аби кошмар повернувся, потрібні знову злива, грім та блискавка. Бачиш, усе вщухає поволі. Так що на сьогодні нас до ранку лишать у спокої.

Несподівано Зорян Бачинський ляснув себе по лобі, підхопив із лавки свічку і наблизився до печі. Посвітивши собі в кутку біля неї, вдоволено промовив: «Є!» і зняв щось зі стіни. В темному кутку вони справді нічого не побачили, бо не особливо і роздивлялися. Між тим саме там висіла стара ікона, якою Зорян перехрестив кілька разів місце посеред кімнати, там, де відчувалися поштовхи, після чого якось відразу заспокоївся.

— Отепер лягаймо спати, — мовив він. — Як я раніше не додумався! Все, тепер ніхто нас не потурбує.

Дивно, але ці слова і головне — ці дії заспокоїли гостей. Оксана полегшено зітхнула, Денис якось нервово реготнув, а Максим для чогось постукав ногою по підлозі. Ніби і не було нічого. Ніби не вило і дряпало ззовні. Наче не пробивалося щось із-під землі. Стало тихо, спокійно, якось по-домашньому затишно.

Не змовляючись, вирішили всі розмови відкласти до ранку. Спати лягали вже без особливого страху, навіть без бажання вартувати по черзі. Тепер у щирих намірах канадського гостя і в тому, що він не замишляє проти своїх гостей нічого лихого, переконалися всі.

Адже страшніше, ніж було, вже не буде. І Зорян Бачинський так само щиро був здивований і збентежений.

Глава 12

Нові сліди та старі руїни

Сонячні промені постукали у вологе після дощу скло. Всі, хто був у хаті, прокинулися майже одночасно. Так, наче вночі нічого не трапилося.