Розділ «НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА»

— Хлопці, ви марите, — озвався Зорян Бачинський. — Тільки я сам усе те ж бачу і чую. А значить, марю разом із вами.

— Давайте поки що домовимося: довкола хати діда Зенона блукають перевертні, — Максим почав поволі збиратися з думками, якими б божевільними ці думки не були. — Переконатися, що це не так, можна лише одним способом: вийти надвір, пробратися до джипу і врубати фари. Якщо ви, Зоряне, скажете мені, як це робиться, я міг би з цим завданням упоратися. Тільки… я боюся.

— Я теж! — гукнула з-під ковдри Оксана. — Хлопчики, любі, не треба відчиняти дверей!

— Вона права, — погодився Денис. — Боюся я чи ні — нехай це буде не ваша справа. Краще справді не чіпати дверей до ранку. Через вікно воно навряд чи полізе…

— Все ж таки якесь «воно» довкола хати ходить, — зловив його на слові Максим.

Денис хотів щось сказати, та протяжне виття стало красномовнішим за будь-яку його відповідь.

— Що тут відбувається! — в розпачі вигукнув Зорян Бачинський. — Я вже зовсім відмовляюся щось розуміти!

— Я так само, — замислено промовив Максим. Він дивувався сам собі, але перший переляк потроху минав, поступаючись місцем логічним роздумам. — Бо, якщо припустити, що мольфарову хату оточила лісова нечисть, то вона зробила це не просто так. Адже злива, грім і блискавка попереджають про можливу появу…

Він не договорив. Підлога під їхніми ногами раптом здригнулася.

Глава 11

Мара під землею

Денис, Максим і Зорян Бачинський дружно підстрибнули, наче опинилися раптом на розпеченій сковороді. Коли підлога здригнулася вдруге, всі троє, не змовляючись, скочили в різні боки. Знизу грюкнуло втретє, а виття за вікном посилилося.

— Чорт забирай! — гаркнув Зорян. — Та що тут за дідько!

— Обережніше зі словами! — попередив Максим. — Мені здається, саме це тут і відбувається. Дідько стукає знизу, намагаючись вийти нагору.

— Тільки в нього це не вийде! — вигукнув Зорян. — Аби закляття з цього місця було зняте, нечиста сила вже давно б гуляла на волі!

— Отже, Зоряне, ви таки готові нарешті повірити в казку про закляту спадщину? — Максим хоча і сам був готовий тепер повірити в усе, що завгодно, проте різка зміна поведінки дорослої людини викликала в нього бажання з принципу протестувати і не вірити своїм очам та вухам.

— Я взагалі тепер не знаю, у що вірити, а в що не вірити! — визнав спадкоємець, і Білан зловив себе на думці: йому шкода канадського гостя. Перед трьома українськими школярами він готовий визнати свою слабкість, свій переляк, свою поразку. І хоча Максим у ці хвилини не міг похвалитися сміливістю, йому захотілося видаватись сміливцем в очах іноземця. Нехай і далекого нащадка карпатського мольфара.

Закусивши нижню губу, Максим Білан зробив кілька кроків і знову став на те ж місце, в яке стукали з-під землі. Поштовх повторився. Був він несильним, дошки з підлоги не виривав. Радше нагадував удари кулаком чи принаймні невеликим молотком. Хоча, якщо згадати легенду, нечистий пробивався з-під землі на поверхню, наставляючи свої могутні плечі. Якщо погодитися — плечі в того, хто стукає під землею, не такі вже й могутні.

Побачивши, що приятель пересилює свій страх, Черненко теж посунув до нього. Він, спортсмен, просто не міг собі дозволити стояти осторонь, в той час як відвертий салабон намагається щось робити і якось давати обставинам раду.

Думаючи, що в Білана є якийсь конкретний та продуманий бодай нашвидку план дій, Денис помилявся. Максим діяв швидше для того, аби не стояти чи сидіти без діла на одному місці і щоб якось притамувати відчуття страху. Насправді він так само не знав, як реагувати і що робити. Постоявши ще і дочекавшись чергового поштовху, він швидко перемістився вбік, до найближчої стіни. Там із-під землі нічого не штовхало.