Розділ «Книга друга»

– Що з вами, ятрівко? Подумайте! Я людина чесна, я не хочу присвоювати чужого добра.

– А мені його теж нікуди везти. Ну, прощай, Орисю.

Юля нахилилася і поцілувала Орисю в голову, щоки і губи.

Ніжність обмила серце Орисі.

«Нещасна. Куди вона їде?»

Запахи парфумів дихнули на Орисю, передавили горло жалем. Орися взяла ятрівку за руку, потягнула до себе, очі засльозилися благанням.

– Куди ж ви, Юлю?

– Піду шукати втрачені стежки…

Юля вийшла на піддашшя. Мати, нагнувшись, лущила квасолю, білу хустку її зачорнювало вечір'ям.

– Прощайте, мамо, і простіть… – Юлія підібгала праву ногу і вигнула каблукатий черевичок.

Уляна підвелася різко, лице стужавіло:

– Не буде тобі мого прощення, пойдо німецька, не буде! Ти всі мої жилочки випекла ганьбою. Геть з мого двору, хльондро! Геть!

Юля клац-клац-клац каблучками по трьох дощаних східцях, витягає ногу, як із смоли. Пішла двором похилена, чужа, вигнана. За ворітьми озирнулась, махнула на прощання рукою і щезла за осокорами.

Орися вскочила в хату, захлипала в подушки.

– За нею ревеш? – гримнула Уляна.

– Бо нещасна вона. Нещасна.

– Нещасні, дочко, сльозами давляться, а не бігають, як сучки, за германськими офіцерами! І щоб я імені її не чула в хаті!

Коли Юля добрела до казино, німецький гарнізон на машинах і фургонах витягувався із Троянівки на схід. Денщики вантажили речі коменданта, а сам комендант покурював, сидячи на ґанку. Побачивши Юлю, насупився і наказав сідати в машину. Розшукавши маленький чемоданчик, Юля сіла і усміхнулась. Отто, забачивши посмішку, занепокоївся, відіславши шофера, сів за руль. Денщики розуміюче переглянулись і побажали комендантові успіху.

Отто їхав за колоною кілометрів сорок, аж до охтирських лісів, потім звернув ліворуч і поїхав глухою дорогою понад Ворсклою. Річка була чистою, на її дні лежало небо, і вона промивала у білих хмарах блакитні дороги. Луги відзеленилися, і рижі трави були такі високі, що в них сховалася б людина.

«К чорту війну, к чорту комендатуру, – роздумував Отто. – Я маю під боком красуню, і я хочу пересвідчитися, яких жінок мають російські офіцери. Будемо як Пірам і Тізба. На природі. В джунглях».