Розділ «Книга друга»

Латочка оглянув монету, і очі в нього гнівно засвітилися:

– А ти, блат, дістань ще одну, то купиш паловоз… «Усі сміються з нього, як з дурня, а йому байдуже, – з гіркотою думала Уляна про свого чоловіка. – Боже, Боже, як ти не дав розуму змалку, то не даси і на старість».

У хлівці загуркотів кабанчик, кидав рилом пусте корито.

«Хазяйство розвів, обживається, а кому воно потрібне? Навіщо? Е-хе-хе. Краще бути бідним, зате чесним».

Уляна висипала з пелени квасолю і вже хотіла йти до хати, щоб налаштувати їжу кабанцеві, та й з місця не зрушилась: рипнувши хвірткою, у двір увійшла Юля. Чорний светр запружинив тіло, спідничка куценька, волосся на голові розшматоване, черевички на високих каблучках тісно обжимають вузеньку ступню, видно, де й пальчики лежать рядочком. Змарніла. Над чорним гофрованим светром крейдяно-біле обличчя і великі, застиглі в печалі очі.

– Здрастуйте, мамо.

Шкарубкими пальцями Уляна вилущила дві квасолини і два слова:

– Чого прийшла?

Юля, змівши сумочкою трав'яний натрусок і відгорнувши спідничку, сіла на східці. Зачувши її голос, із хати вийшла Орися. Покрите ластовинням вагітності обличчя пустило по щоках рожевий трепет. Юля не зводила з неї очей. М'яла в пальцях сумочку. Орисі важко було перегинатися, але вона все ж таки дістала кущик квасолі і, вже лущачи, спідлоба глянула на Юлю, і ще більше погустішав на щоках вишневий розлив: Юля дивилася на неї око в око. Чуттям жінки Орися збагнула, що вона заздрить її материнству. «Вона також, мабуть, нещасна і нікого не любила в світі. Бо якби любила так, як я Тимка, то не пішла б на підстилку німецьким офіцерам», – подумала Орися.

Уляна перерубала їхню змову поглядів різким кивком очей:

– Питаю тебе, чого прийшла?

Юля затінилась віями, поклала сумочку на коліна:

– Поговорити мені треба, мамо…

Уляна блиснула на Орисю:

– Іди до хати. Без тебе обійдеться.

Орися іще раз зустрілася поглядом із Юлею, зачинила за собою сінешні двері.

– Хочу вам сказати, що я була поганою невісткою.

– Знаю. Далі що?

– Що не любила вашого сина. Він як черв'як на дорозі. Звивається, а любити не вміє. Розтоптала його – не помітила. А завтра виїжджаю. Нова дорога мені стелеться.

– Аби ти зашкопиртала на тій дорозі та й не звелася. Юля передихнула тільки раз, светр стискав пружинами.