Розділ «Частина перша»

Птаха застала Остапа за дрібною домашньою роботою. Хлопець метушився подвір’ям, даючи лад нехитрій господарці. Якусь мить уважно спостерігала за ним. Хлопчина робив усе швидко та справно. Любила вона цього малого, з ранніх літ прив’язавши його до себе і прихилившись до нього також. Що ж, поки не знала, чи правильно чинить, нараявши для хлопця таку долю. Чи могла його минути чаша сія? Напевне, ні, бо не вона складала Книгу Вічності, не вона вписувала в неї імена. Та хтось таки дослухався до її бажань і сталося так, як мало статися. А може, Мара доклала зусиль? Але це не її розуму діло. Якщо і Мара, то, очевидно, має на це право.

– Остапку, – гукнула хлопця жінка. – Іменням Сварожого кола вітаю тебе, хлопчику мій!

Той розвернувся на голос.

– І я вітаю вас, пані Птахо!

Небесні очі Остапа дивилися на неї чисто та відкрито.

Мала до нього серйозну та довгу розмову. Не звикла відкладати все на потім. І розмова назріла, і все складалося так, що нарешті настав час для неї.

– Маю до тебе справу. Але перед тим мусиш дещо знати. Мальва пішла з батьком в Оселище Відтіні. Я їй дозволила це зробити. Вибач, що вона не попрощалася з тобою, але, можливо, то й на краще.

– Вона попрощалася, – сказав трохи сумно хлопець. – Попрощалася й обіцяла повернутися.

– Остапку, – вдихнула і видихнула, беручи для себе ще одну маленьку паузу. – Синку, ти знаєш добре, що я люблю тебе, як рідну дитину, і ніколи не посміла б вчинити такого, що могло тобі нашкодити. Тому, прошу тебе правильно витлумачити те, що зараз від мене почуєш.

Остап такий обережний вступ Птахи зрозумів по-своєму:

– Якщо ви про те, що Мальва мені не пара, то можете і не напружуватися, пані Птахо. Не допоможе. Я люблю її. А серцю не накажеш. Ота мова серця, пані Птахо, про яку ви колись оповідали, винна в усьому. Із першої хвилини, як побачив, уже забути не міг. Хіба ви змогли переконати своє серце не кохати Стрибога? Так, ви гарна людина. Ви постійно були добрі до мене і до мого життя. Я завжди пам’ятатиму, що живий тільки тому, що ви врятували мене. Але від Мальви не відмовлюся нізащо. І не просіть. І, якщо мені доведеться вибирати між Яроворотом та Мальвою, я виберу її. Я смертний і тому можу вибирати, я нікому не присягався і тому вільний, мов вітер.

Птаха не перебивала хлопця, даючи йому виговоритися. Так, вона не дуже хотіла, щоб симпатія її любого Остапа до Мальви перетворювалася на щось більше. Але… Хіба можна поставити запобіжники, коли справа стосується кохання?

Підійшла до хлопця впритул, взяла за руку.

– Добре-добре, любий, не гарячкуй. Сердечні справи – то справи твого серця. Я можу тільки радити, а як правильно чинити – тільки воно знає. Мова зараз про інше. Пригадуєш, ти раніше все намагався вивідати, чому я лишень тебе врятувала з вмираючого світу Замерзлого Сонця, вибрала одного-єдиного з мільйонів немовлят?

– Ви читали мої думки? Але чому? – Остап вражено дивився на Птаху. Він вирвав свою руку з її, відступив назад і втупився в неї своїм блакитним поглядом. Йому малому колись здавалося, що він кохає цю жінку. Він волів би й життя за неї віддати. Потім із часом зрозумів, що та його сердечна любов, то зовсім не любов чоловіка до жінки, а щось набагато щемливіше. Може, любов сина до матері? Бо вона таки замінила йому матір. Були і казки на ніч, і роздряпані коліна, і побиті лікті, і роз’юшений ніс. І завжди уважна та турботлива Птаха поруч. А тут зараз таке відкривається. У світі світлих заборонено читати чужі думки, навіть думки смертних.

– Ні, що ти, серденько. Як би я могла? Невже ти про мене такої поганої думки, Остапчику? Ти, коли спиш, дуже голосно думаєш, тобто у сні розмовляєш. От я й випадково підслухала одного разу, коли нишком зайшла в твою кімнату, хотіла поміняти квіти забуття, щоб тобі добре спалося.

Остап полегшено зітхнув. Він і сам здогадувався, що розмовляє у сні. «Ох і балакучий ти, хлопче, коли спиш. А так і не скажеш. Інколи з тебе й слова не витягнеш» – так казав Учитель Посолонь. Він доглядав Остапа, коли той після подорожі з варганом занедужав.

– Вибачте, пані Птахо, що таке міг про вас подумати. Я просто…

Зашарівся. Який він недотепа! Що тепер про нього подумає ця свята жінка, а що, як Мальві розповість?

– Ні-ні, не вибачайся. То нормально мати підозри, хоча не думаю, що я заслуговую на них, принаймні досі у наших стосунках із тобою темних плям не було. І, сподіваюся, не буде. Тому я вважаю, що прийшла нарешті пора дізнатися тобі всю правду і про твій рідний світ, і про твоїх батьків, і про те, чому ти і чому так. Ти готовий?