Розділ «Частина перша»

Мальва якось скептично помацала тканину – легку, досить ніжну на дотик. «Теж мені ворота!»

Стрибог це помітив:

– Не завжди найнадійнішим є те, що міцне та важке з вигляду. Інколи найлегше буває найнадійнішим.

Справа від ліжка розташовувалися ледь помітні двері. Стрибог кивнув у їх бік:

– Туалетна кімната, Мальво. Ванна і все таке. Оскільки жінки в товаристві темних безсмертних – рідкість, то вони завжди отримують виключне право на власну територію. Он і обереговий знак на дверях тому підтвердження. Якщо перекласти на доступну мову те, що він каже, можна почути щось приблизно таке: «Хто зуміє зрозуміти, той і зможе володіти». А хто може зрозуміти тебе? Це неможливо. Ти сама себе не розумієш. Тому сюди потикатися – усім зась. Коли жінка довго перебуває одна в певному замкненому середовищі, то накопичення її сили відбувається незалежно від того, хоче вона цього чи ні. Стіни, стеля, підлога, предмети, яких торкаєшся руками чи поглядом, беззастережно служать тобі. А коли та сила – то ще й енергія безсмертної, то тоді це вбивча зброя. Вона в стовідсотково їй належному середовищі доволі легко блокує здібності та можливості чоловіка, хай і безсмертного. Тому в твою кімнату маю право заходити і то виключно з твого дозволу тільки я, навіть Повелитель Мор не може це зробити. Йому заборонено, як і решті темних. Ці та інші правила, про які ти дізнаєшся пізніше, записані в Чорній Книжці Тестаменту Чорнобогового, тобто Книзі Чорнобоговій.

Стрибог махнув рукою на стіл, де лежала доволі товста книга в чорній палітурці. Поруч аркуш паперу. Узяла його до рук, покрутила. Розклад занять – прочитала невідомою мовою виведене на папері кучерявим почерком. Здивовано глянула на батька. Той зрозумів по своєму:

– Це розклад твоїх занять та розпорядок дня.

– Бачу, – сухо відповіла. Скрізь одне і те ж – усім кортить її повчати. – Мене інше вразило. На папері написано мовою, яку я не знаю, та її чомусь розумію.

– Це написано прадавньою мовою, прамовою тобто, – відповів чимось дуже вдоволений Стрибог. – Ту мову знає і пам’ятає твоя вічна душа. Ще один доказ того, чому ти безсмертна.

– Прамова?

– Так. Мова, якою говорять усі світи і яку розуміють усі ті, хто має стосунок до вічності, є крихтою вічності. Це мова творця.

– Кучеряво, – хмикнула Мальва.

– Що кучеряво? – не зрозумів Стрибог.

– Нічого, не звертай уваги. Усе одно не зрозумієш. Розкажи ліпше мені про закони для смертних.

– Що? А-а-а, смертні! Тим можна геть усе, бо для них закони не писані. Тобто писані, однак майже ніколи не виконуються ними. Доволі важко смертного змусити ними жити. Але щодо смертних можеш не хвилюватися, бо тут їх немає. – Підбадьорливо подивився на Мальву батько.

– Як це немає? – щиро здивувалася Мальва. – А прокляті, ваші служки? Щойно Мор назвав їх смертними.

– Прокляті? Ну, то геть інші. Вони колишні смертні. І тому найбезправніші у нас, однак легко можуть і заходити, і виходити будь-звідки: тобто куди заманеться і коли заманеться. Та для них існують певні застороги та правила в Оселищі Відтіні. За непослух покара. Тому вони майже ніколи не порушують правил. Вони гарні служки, то правда, безвідмовно і миттєво виконують усі забаганки господаря. Твій служка завжди напоготові. Ти тільки в думках його приклич, накажи, і він відразу явиться, щоб миттєво виконати будь-яке твоє бажання. Підкоряється віднині він виключно тобі, й накази решти безсмертних, крім, звісно, Морока, для нього нічого не значать. Хіба що ти накажеш йому виконати щось для інших безсмертних. Коли ж не послухається чи завинить чим – кажи мені або Повелителю Мору, замінимо на іншого.

– А з цим що буде?

Стрибог мить думав, чи відповідати, і неохоче кинув:

– Ну, кінець завжди однаковий – повне зникнення.