TextBook — І тобі байдуже, що люди говорять?!
Їхні погляди схрестилися, і пан першим відвів очі.
— Що мені поговір — я думки вмію читати.
— І мої читаєш?!
— Невеликий труд! Ти мислиш так голосно, наче в дзвони б'єш.
Нічний гість раптом засміявся.
— Присоромила ти мене, молодице. Мені про тебе економ писав. І про Хвеську теж.
— Та невже?! Ну і як, паничу, розігнуло вже любаску твою, чи ще й досі бубликом по селу катається?!
— А холера її знає! Не до неї тепер. Винеси води, красуне, — таляра дістанеш!
— За «спасибі» винесла б, паничу. Христа ради винесла б. А свій таляр ліпше пропий. Я не бідна, хоч і… хлопка!
Чоловік надувся, мов жаба на дощ.
— Ну й не треба! Ще благати тебе! У корчмі нап'юся! І води, і решти…
Гафія промовчала.
— Ти не хочеш дізнатися, як мене звуть? — раптом спитав він.
Пан стояв, похитуючись, і від нього вже тхнуло шинком — сморід, ненависний їй з дитинства, але вона змовчала і вдруге, стрималась, тільки фиркнула коротко, як застуджена кішечка: ні, мовляв, не хочу.
— Ян. Мене звуть Ян Любомирський. Хоча всі мої коханки називають мене Янек.
— Смак у тебе на коханок кепський, — думаючи про Хвеську, мовила Гафія і тут-таки поцікавилася: — Ти до корчми хоч дійдеш, Яне?
Той ображено випнув груди і кілька разів моргнув.
— Та тут до тої к… корчми… через дорогу навприсядки!
Ось тут Гафія й засміялася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оксамитовий перевертень» автора Шевченко О. Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА 2“ на сторінці 34. Приємного читання.