Розділ «ЧАСТИНА 2»

— Допоможу?..

— Так. Мені потрібен захист.

«Від кого?», — ледь не зірвалося з Томиних вуст, але замість цього вона відступила вбік, даючи гості пройти. Ця гра в запитання безглузда, доки не побачиш повної картини. Хай дівчина розповість усе, що знає, від початку й до кінця. Адже схоже: саме тому вона й боїться, що знає…

— Туди, — Тамара махнула рукою в бік кухні й пішла слідом за гостею. Там Желя вмостилася на табуреті біля столу, а сама Тома лишилася стояти, обпершись на холодильник і не зводячи з захожої пильного погляду.

— Ну? — заохотила вона відвідувачку до розповіді.

Та почала не відразу — якийсь час зважувалася, кілька разів зводячи погляд на Тамару і знов опускаючи. Тома мовчки чекала. Нарешті Желя мовила:

— Того, хто все це почав, звуть Край. Принаймні, він так сказав. Ми вперше зустрілися кілька місяців тому на залізничному вокзалі. Він сам помітив мене. До того…

Тамара слухала не перериваючи. Спершу історія дівчини викликала в неї лише легке презирство. Далі, разом із розумінням, до чого все йде, почала накопичуватися злість. Коли ж мова зайшла про перші жертви, їй вже хотілося схопити цю лялечку за барки і розбити їй морду до крові. Зусиллям волі вона примусила себе стриматися і дослухала до кінця практично в тій самій позі. А коли Желя нарешті закінчила оповідь, Тома дістала з шафи пляшку бренді, націдила собі півгранчака й одним махом проковтнула. Тільки після цього вона змогла відповісти більш-менш спокійно.

— І якого ж захисту ви хочете від мене?

— Найсильнішого, на який ви тільки здатні, — з готовністю відгукнулася Желя. — Я не хочу, щоби Край дістав мене. Ви ж відьма, наскільки мені відомо, ви маєте знати якісь заговори, амулети, щось таке, що відгонить нечисть. Мені здається, що це хороший обмін за все те, що я вам переповіла. Ви тепер знаєте все, що знаю я. Можливо, я навіть урятувала вам життя. Захистіть мене, і це буде чесна угода.

— Чесна? — недобре всміхнулася Тамара. — Якби я зараз придушила тебе на місці — оце була б чесна угода. Якби я просто зараз повісила тебе на люстрі — оце була б чесна угода. Ти заварила всю цю кашу, вплутала мою подругу в халепу, з якої не кожен смертний вибереться, допомагала тому виродку, і тепер у тебе ще вистачає совісті просити в мене захисту від нього?!

— Здається, я помилилася, — бовкнула Желя, з розширеними очима вислухавши цю тираду. — Дарма я сюди…

— Оце точно. Дарма. Ти навіть не уявляєш, у яке гівно влізла.

— Ви думаєте, в мене був якийсь вибір? — скрикнула гостя. — Хіба я знала, що все так закінчиться?!

— Вибір був — відмовитися від пропозиції, — сухо кинула Тамара. — А щодо незнання… Так воно навіть у карному кодексі не звільняє від відповідальності.

— І?.. Ви мені нічим не допоможете? Я ж вам розповіла геть усе! Ви тепер знаєте, де…

— Дівчино, — на диво спокійно промовила Тамара, хоча всередині у неї все буквально ходором ходило. — Ти не розумієш. Мені нічим тобі допомогти. Ніякі чарівні цяцьки, ніякі талісмани й замовляння нічим не зарадять. Проти тої сили, з якою ти сплуталася, це буде як клізма проти чуми.

— Я вам не вірю, — з тремтінням у голосі відповіла Желя. — Ви просто не хочете…

— Якраз вірити тобі конче необхідно, тільки я кажу не про себе. Покаяння завжди має сенс. Поговори з Ним. — Тамара тицьнула пальцем у стелю. — Якщо Він буде в гуморі тебе слухати… А я тут безсила. Вибач.

Желя довго й невідривно дивилася на неї, і в очах її разом із сльозами потроху накопичувалося розуміння. Зрештою вона схлипнула, підхопилася з табуретки і кинулася геть з кухні. Через пару секунд грюкнули двері, каблуки зацокотіли по сходах за стіною, потім усе затихло. Тамара повільно опустилася на стілець, підтягнула до себе пляшку і націдила ще півсклянки. Їй було не надто шкода цю дівчину — вона заслужила. Набагато більше душа боліла за Ритку і Наріне. І за себе також. Вона боялася уявити, що принесе завтрашній день, адже тепер вже точно не збиралася стояти осторонь. Тепер, коли питання отримали відповіді, вона розуміла, що не зможе не втрутитися. Боротьба з тим, хто називався Краєм, дійсно може виявитися битвою з вітряками (чи, радше, з велетенськими ножами м'ясорубки), але Тамара знала, що не відступить. Можливо, не така вже вона й безпорадна…