Розділ «ЧАСТИНА 2»

— Де ж нам її шукати? — вкотре повторював одне й те саме Вересень, нахилившись над чашкою. Хто б міг подумати, що він так перейматиметься долею дівчини, яку бачив лише двічі чи тричі? Не менш дивувало оце «нам». На жаль, Томі нічого було йому відповісти. Принаймні, поки що. Але вона зробить усе, що зможе, бо й сама на диво сильно прикипіла до Наріне — ніколи б не повірила, що ще здатна до когось прив'язатися. Нині в її житті смуга суцільних втрат…

— Спробую провести один ритуал, — сказала вона Роману. — Якщо пощастить, зможу вийти на Наріне і дізнатися щось корисне. Тільки для цього мені слід лишитися самій. Так що…

— Ясно. — До його честі, Вересень не став допитуватися про подробиці, які його все одно не обходили. Він допив свій чай і підвівся.

— Дасте мені знати, як щось стане відомо? Ні, давайте краще я завтра зранку заїдо до вас, добре? Хочу бути в курсі.

— Будете, — пообіцяла Тамара.

Роман кивнув і зітхнув — якось скупо, немов побоюючись, що його почують. Це зітхання сказало Томі все, що вона хотіла знати. На цього чоловіка можна покластися. Куди більше, аніж він те сам про себе уявляє.

— Тоді до завтра, — ствердно мовив Вересень і вийшов. Клацнув замок, і квартира занурилася в тишу.

Тома ще з чверть години сиділа над своїм охололим чаєм, поринувши в задуму, потім підвелася й почала готуватися до ритуалу прикликання двійника. Вона терпіти не могла це дійство і, чесно кажучи, мала великі сумніви, що зможе дізнатися хоч щось. Минулого разу, шукаючи дух Маргарити, вона знайшла лише темінь та холод. Якщо той невідомий і могутній Хтось тепер також контролює і Наріне, то вона знову знайде те саме. Хоча… може, це і є їхня «чорна мітка»? Може, невідомі вороги, навпаки, чекають, щоби вона прозондувала ефір у пошуках своєї подруги і все дізналася без сторонніх?..

Зараз перевіримо.

Тома якраз закінчила виставляти свічки на застелений стіл, коли у двері подзвонили. Вона здивовано випросталася. Дзвінок дзеленькнув удруге. Якого дідька принесло об одинадцятій вечора? Явно не Вересень і не Наріне, там хтось незнайомий. Просто-таки день непроханих гостей. Зітхнувши, Тамара полишила свій магічний плацдарм і пішла відчиняти.

Дівчину, яка дивилася на неї з вічка, вона дійсно ніколи раніше не бачила.

— Мене звуть Желя, — відказала та крізь двері на пропозицію Томи відрекомендуватися. — У мене є інформація про Маргариту Козодуб… ви ж знаєте таку?

Це вже цікаво. Тамара відчинила двері й пильно огледіла незнайомку з голови до ніг.

— Як ви мене знайшли? Звідки у вас ця адреса?

— Знайти вас було важко, але можливо, — ухильно відказала та. — Я можу увійти?

Ця Желя виглядала знервованою і ніби переляканою. Добре вдягнута, досить ефектна молодиця… але якась несправжня. Неначе повія, що намагається виглядати респектабельною леді — принаймні, такі асоціації виникли в Томи першими. А перше враження часто буває єдино вірним.

— Спершу переконайте мене, що я мушу вас впускати. Звідки мені знати, що ви не за компанію з тими, хто втяг Ритку в неприємності?

— Ну… — завагалася Желя, — спершу так і було. Але зараз я на вашому боці.

— Он як? На моєму боці? І з якого ж це дива?

— Саме про це я хочу з вами поговорити. Попередити. Ви теж їм потрібні. Я розповім усе, якщо ви допоможете мені…