Розмова не клеїться, у відчаї подумала Наріне. Вони вдвох просто перекидаються порожніми фразами, наче кульками для пінг-понгу. А їй кортіло сказати щось небанальне, щось таке, що змусило б Романа глянути на неї, як на Тому, — із захватом. Чомусь…
Просто він тобі сподобався. Це природно.
Як це можливо — щоби внутрішній голос заходив так далеко?
— Ще кави? — пробелькотіла дівчина, аби лиш не мовчати.
— Ні, дякую. Можу я дещо у вас спитати, Наріне?
— Так, звичайно, — вона кивнула, завмираючи в передчутті чогось важливого.
Зараз він поцікавиться, що я роблю сьогодні увечері. А я…
— Ви давно знаєте пані Сотник?
Наріне просто фізично відчула, як витягується її лице. Ось тобі й маєш.
— Ні, не дуже. — Відповідь прозвучала сухо. — А вам це навіщо? Я тепер її приживалка. тобто економка. Що вас бентежить?
— По честі кажучи, ви. Ви з нею такі різні…
— Ну то й що? Ми не сестри, не подруги, і я не зобов'язана все життя бути чиєюсь калькою! — Отакої, здається, вона кричить! Від цього відкриття дівчина приголомшено замовкла. Винувато глянула на Романа — чи він не розсердився? Але ніби ні. Просто кивнув так, як це робить людина, котра слухає тебе і не чує.
Що ж, дивуватися не випадає. З нею постійно таке трапляється.
— Вибачте, — перепросила Наріне про всяк випадок.
Вона завжди вибачалася, байдуже, чи була в чомусь винна, чи ні. — У мене був важкий день… ранок. Я зірвалася. Я не мала права так верещати. Ви не гніваєтеся?
— Та ні, з чого це. А ви не в курсі, куди саме пішла Тамара?
Знову!!!
— Поняття не маю, — цього разу мужньо тримаючи себе в руках, відгукнулася Наріне. — Вона мені не доповідає.
— І правильно робить. Бракувало ще тебе в це вплутати.
Роман і Наріне синхронно озирнулися до Тамари, яка дивовижним чином раптом матеріалізувалася у дверях.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оксамитовий перевертень» автора Шевченко О. Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА 1“ на сторінці 49. Приємного читання.