Розділ «ЧАСТИНА 1»

Про Максима? Про Тамару? Про погоду?

— Е-е… — несміливо почала вона, але замовкла, не вигадавши продовження. Чоловік, який мовчки й зосереджено сьорбав каву, підвів очі.

— Цікаве прізвище — Вересень, — зробила ще одну спробу Наріне. — Осіннє. А я знаю ще одного Вересня — той дядько веде якусь передачу на телебаченні…

Дурепо, що ти верзеш?

— Ми з ним не родичі, — озвався відвідувач. — А ви — Наріне?

— Гм… так. — Власне ймення ще ніколи не здавалося їй настільки ідіотським.

— Гарне ім'я, — сказав Роман. — Ви звідкілясь зі Сходу?

— Ні. А ви?

— Я з органів, — іронічно хмикнув Роман. Наріне подумала і вирішила, що також може дозволити собі посмішку.

— Мабуть, цікава у вас робота.

— Здебільшого, псяча, хоча… всяке трапляється. Ось сьогодні мені трапилося майже побачення із вродливою дівчиною. Так що удача на моєму боці.

Наріне почервоніла і відвернулася до вікна.

— Хіба ви не до Тамари прийшли? — якомога байдужіше спитала вона у шибки.

— Суто у справі, — запевнив Роман.

І яка ж це справа змусила тебе, парубче, слиною сходити, дивлячись на її сідниці? Невже карна? Наріне похнюпилася. Відвернулася б іще, та вже не мала куди. В її думки, мов змія, прослизнула звичайнісінька заздрість, і дівчина прекрасно це усвідомлювала. Тома — вона яскрава, ефектна, сяюча — на таких завжди задивляються чоловіки. А на неї, окрім Макса, ніхто двічі й не глянув. Та й Макс дивився лише за тим, аби точніше поцілити кулаком.

— А я не знаю, коли вона буде, — тоном досвідченої секретарки мовила Наріне. Вересень знизав плечима.

— Ну, колись та повернеться. Я не поспішаю. Симпатична у вас футболка.

Дівчина страшенно зніяковіла і шарпнула тонку тканину в себе на грудях, ніби намагаючись зіжмакати провокаційний малюнок — велетенський банан, що, хтиво всміхаючись намальованим ротом, нахилявся над половинкою кокоса з недвозначними намірами; знизу йшов напис «Size matters»[6].

— Вона не моя. Тобто тепер уже. це Тамарин подарунок.

— Я мав би здогадатися.