TextBook «Від вас, панно Ганю, ніщо на світі не може втаїтися, проте я вас розчарую: то було не весілля, а тільки заручини», – відказала пані Аделя, сором'язливо опустивши очі.
«Хто ж то такий ваш нинішній наречений, хотіла би-м дізнатися».
«Не лукавте, сусідко, вам усе вже відомо – як би то могло так статися, щоб ви чогось не знали… Але я вам, і лише вам, відкриюся, як на сповіді… То вернувся до мене мій перший коханець, з яким я колись давно, ще за царя Гороха, цноту втратила на Воскресінецькій горі. Той гала-бурда, Юлько з Шепаровець, після того надовго мене покинув, та ось повдовів і вернувся, бо де кращу пасію знайде?» – пані Аделя кокетливо запишнилась.
«Ну і як? – очі Гані загорілися гріховною цікавістю, й Аделі дивно стало, що цю перестарілу панну ще й таке обходить.
«Питаєте – як? О, я тільки вам у цьому признаюся, він любить мене більше, ніж колись, ну що там колись – то був божевільний шал, а нині – повага! Та він мене так шанує, що за всю ніч і пальцем до мене не діткнувся, до півночі гладив по коліні, але не вище… Так і заснув – мій чемний, милий, коханий…»
Панна Ганя сахнулася назад, затулила долонею рота й тряслася від стримуваного сміху:
«Чемний, ой який чемний! – булькала крізь пальці її глузлива мова. – Таж він, пані Аделю, вже не може! Хі-хі…»
«А ви на тому теж трохи розумієтеся?» – видивилася на сусідку Аделя.
«Таж я не є аж така зацофана, – мовила Ганя з образою в голосі. – Хочу вам признатися, але тільки вам: як би то сказати – я майже панна…»
Від сміху Аделі задзвеніли шибки в будинку пана Геродота; пан радник відійшов від вікна, а на його місці з'явилося відьомське видмо з перекинутою на груди каштановою косою. Аделя відвернулася, щоб не зустрітися поглядом з жидівською приблудою, про вроду якої гомоніли у всьому кварталі, й запитала, нахилившись до вуха сусідки:
«А як то – майже?»
«А так… сама не знаю – сталося те чи не сталося: брався до мене один ґвалтівник, ви його знаєте – то ж Гаврилко, пияк нещасний. Але був він тоді доста файний і такий завзятий до жінок, що ніяк не могла від нього відкараскатися, хоч ніколи до мужчин замилування не мала-м…»
«О, таких я знала – і не одного! – вигукнула замріяно Аделя. – Але таке ніщо, як Гаврилко – не йму віри. Та, видно, мав доброго диявола в собі, як навіть вас брався спокушати… А мій Юлько був колись, як огир, вибачайте – як лев… Але що ви таке сказали: він уже не здатний? То пощо такий мені здався?»
«Вам донині лише пусте в голові. Та аби поговорити і на люди з кимось вийти…»
Аделя промовчала й згодом промовила з резиґнацією в голосі:
«Якщо по правді, то й мені те все давно вже вишуміло з голови і з тіла – теж, панно, пардон, майже панно Ганю… Маєте рацію: аби поговорити і на люди вийти… Або що? – гнівно вигукнула. – Якби він учора впорскнув у мене рештки свого старечого насіння, то я від того стала б нині щасливішою? Дурниці… Вернувся до мене мій Юлько – то й слава Богу – обоє будемо мати що згадувати… Ой будемо!.. А повінчаємося у самого прелата Русина… Але досить уже про пусте базікати, краще скажіть, що чути нового з політики».
«Та що, – мовила поважно всезнаюча панна Ганя, яка мала ту перевагу над сусідкою, що придбала собі детекторний радіоприймач. – Цього можна було давно сподіватися, а то – nie damy niemcom ani guzika… Гітлєр напав на Польщу!»
Частина друга
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Торговиця» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 22. Приємного читання.