Розділ «Юрій Горліс-Горський Ave Diktator!»

Ти видираєш хліб у голодного і молоко в дитини, щоб викинути їх за безцінь на зовнішній ринок і купити за них потрібні для закріплення свого режиму машини і зброю.

Із криком про найвищі ідеали справедливості ти топчеш ногами все святе й чисте.

Яким смішним хлопчиком, що бавиться у зневажання святинь, здається в порівнянні з тобою відомий демономан, який служив чорну месу на "вівтарі" — животі старої розпусниці, який чіпляв роги розіп'ятому Христові, кадив Йому рогом і шерстю!

Найбільший з демономанів, кардинале культу сатани, ти перетворив у брудну потвору світле божество, якому поклонялися чесні й чисті, на служіння якому віддавали свої життя кращі з людей. Склавши вівтар з обману, насильства, сліз, крові й смерті, відправляєш ти свою прокляту "чорну месу" на шостій частині земної кулі.

Величний і незрівнянний у своїх злочинствах, ти жалюгідний і сміху вартий, всесильний деспоте! Звичайна жадоба влади і тваринний жах її втратити. Твоя зброя — страх, страх перед лицем темного майбутнього, штовхає тебе на безприкладні злочини.

Одне чуття (інстинкт самозбереження) підсвідомо керує і селянином, який знижує обсяги виробленої продукції, вбиває коня, ламає плуга, покидає политу потом землю, і членом твоєї пануючої партії, який жене раба, мов фараонів доглядач, на каторжну працю. Той страх об'єднує з тобою твоїх сатрапів, навіть тих, більш сумлінних, які в душі не погоджуються з твоїми чинами, бо… двох шляхів уже нема. Або перемогти, або… Завиразно написаний в очах маси невблаганний засуд, щоб можна було ще сумніватися.

"Перемога" ще по твоєму боці. Ти ще йдеш до поставлених цілей. Скомплікована (складна для розуміння. — Ред.) сума економічних умов, хід історичних подій поставили тебе перед дилемою: або піти на дальші поступки "приватному сектору", що розпирав рамці непу, піти по лінії включення господарки краю у світову систему, перекресливши прив'ялу казку про "збудування соціалізму в одній країні", або вернутися до гасел воєнного комунізму й ще раз спробувати шляхом насильства здійснити провалений план…

Спалюючи за собою мости, ти пішов тим другим шляхом. Ти кинув на карту все, щоб зберегти у своїх руках необмежену владу й врятувати хвору на прогресивний параліч ідею шляхом прищеплення їй жорстокої малярії. Ти пішов дорогою розгнузданого насильства й жорстокості, перед якими бліднуть понурі часи воєнного комунізму.

Заперечуючи всяке значення особи в історії, ти захотів зробити її слухняною своїй волі. Та, взявши до рук стерно історії, ти розгублено кидаєшся з боку на бік під її жорстокими ударами.

Ти виснажив край, щоб будувати могутню промисловість, яка має дати твоїй системі незалежність і зверхність. Оповідаючи світові наївну байку про те, що вона створюється для задоволення потреб населення, земного раю, ти мрієш про світову гегемонію, непереможну конкуренцію, оперту на специфічному розв'язанні проблем сировини і праці. Ти гнобиш Україну й Кавказ, ти хочеш гнобити Угорщину й Китай, Італію й Німеччину. Тобі потрібні ринки й колонії, бо інакше, коли б тобі й вдалося створити могутню промисловість, біг її упреться в ту саму стіну, в яку уперлися побудовані вже могутні промисловості світу.

Марксове "вірую" не скасовується, коли капіталістами стають марксисти.

Ти пустив світові порох в очі декретом про семигодинний робочий день. А вісім, і дев'ять, і десять годин чи не працює тепер робітник на підприємствах? (Майже на всіх "ударних будовах" робочий день дев'ятигодинний, у радгоспах та інших рільничих державних підприємствах, за винятком агітаційно-зразкових, до яких возять закордонні делегації, офіційно десятигодинний — як за царату). А на тих, семигодинних, які ще є там, де цього вимагає політика, на яких "робітники не постановили ще з ентузіазму" збільшити робочий день, чи не ту саму кількість виробітку мусить дати робітник, що й на восьмигодинних? Чи не за рахунок його ж м'язів зроблене агітаційне скорочення?

Пам'ятаєш ті крикливі гасла 1917–1919 років, які були сильним вашим козирем у боротьбі за владу? "Акордова (авральна. — Ред.) праця і акордова оплата — найогидніші засоби експлуатації робітника капіталістом!", "У соціалістичній промисловості нема місця для акордової праці. Ніхто не має права примушувати людину працювати понад силу!" Святі слова! Але чи на дев'яти десятих соціалістичної промисловості не запроваджена тепер безапеляційна акордова праця?! Чи не тисячі пудів паперу зіпсовано на брехливі заклики до соцзмагання? "Ану, хто більше дасть продукції! Хто скоріше виконає акорд! Хто за збільшення норми?! Ганьба тим, хто відстає, хто злісно не виконує акорду! Ледареві (а не голодному?) нема місця в соціалістичній промисловості! Ледаря (а не виснаженого?) притиснути грошем! Зменшити розцінки для тих, хто відстає!"

А де ж поділося "повільне вбивання і виснажування робітника"?! Де — "ніхто не має права примушувати людину працювати понад силу, щоб мала що їсти"?! Чи давно ти кричав, що конвеєр — це огидна зброя капіталізму, яка вбиває робітника духовно й виснажує фізично, яка перетворює людину на автомат? Нащо ж ти зараз платиш золото Фордові, щоб навчив вас, як перетворювати "соціалістичного" робітника на автомат?! "

Ти зі своїми мудрагелями навіть не знайшов кращого виправдання, як тільки те, що: "То ж робітник працював на капіталіста під примусом, щоб не вмерти з голоду, і тоді акордова праця (звичайно, і конвеєр…) була злочином, а тепер він сам, добровільно (?!) працює для своєї власної пролетарської держави, і це є — геройство!"

Скільки разів ти змінював погляди, кривавий облуднику, заперечуючи сам собі?! Скільки разів те, що вчора було "догмою соціалізму", ставало "шкідливою контрреволюцією"?! Скільки крові й сліз коштують твої експерименти?!

Але ти зробив для історії велику послугу. Ти довів на практиці абсурдність своєї ідеї і своєї диктатури… Твоя ідея, окрім крикливих і брехливих шильдів (вивісок. — Ред.), вже не має нічого спільного зі святою ідеєю людського щастя. Та… "той, хто взяв до рук владу, ніколи не зречеться її добровільно", — казав якийсь мудрець у старовину, й ти знаєш, що робиш.

Для оборони своїх червоно-імперіалістичних замірів ти створив могутній "панцерний кулак" і тепер підводиш під нього величну технічну базу. Але всі твої киї фатально повертаються другим кінцем.

Створюючи індустрію, ти привів край до жорстокої сільськогосподарської кризи, до глибокого занепаду основної галузі народного господарства. Ти переконався в давно знаній істині, що підневільний труд (хоч би під маскою соціалізму!) не веде до поступу. Ти запізно навчився елементарних законів фізики, прийнявши засади "перманентного революційного чину" (які рік до того осміював!), коли твої чини стали викликати "перманентний противочин" (безперервний спротив. — Ред.) у масах. І ти, як засліплений червоним кольором бугай, хочеш розбити чолом мур, тюрмою знищити стремління до волі, страхом смерті вбити бажання жити.

Нищачи нації, підмінюючи в душах людей (як шулер карту) розуміння слова "батьківщина", намагаючись новими методами перетворити народи на вірнопідданих червоної Москви, ти зміцнюєш лише національну свідомість у поневолених тобою націях!