Розділ «Історія третя Лаура з Марцана»

«Що за дурниці?» — Лариса не могла збагнути, чому їй у всьому мариться присмак насолоди. «Відпочивати треба більше», — подумала й попрямувала до своєї кімнати.

128-й день

«Двадцять четверте грудня…» — написала Лаура у своєму щоденнику. Тепер сиділа й думала, що його писати далі. Таша подарувала подрузі товстий зошит, казала, що їй він дістався задарма. Лариса вирішила записувати в нього свої думки про переживання, біль і сум, радість та очікування зустрічі з рідними. Але чомусь більше нічого, окрім як «двадцять четверте грудня», не писалося. За стіною панувала тиша. Всі ще спали. Годинник показував шосту ранку. За вікном не було й натяку на світанок. Лаура чекала, що ось-ось прокинуться Уве й Гізела і їй доведеться бігти на кухню, робити дітям кашу й молочко… Малі все не прокидалися, ніби хотіли, аби жінка щось та й написала. Замість того вона гризла олівець і дивилася, як повільно, майже непомітно, світлішає небо.

Пітер влаштував собі вихідний, хоча міг би і дременути з дому, як він зазвичай робив. Хелена бабралася біля ялинки, намагаючись оформити її в стилі сюру чи андеґраунду. Чіпляла на гілки презервативи в яскравих обгортках. Непотрібні в хазяйстві келишки з відбитими ніжками прозорим скотчем клеїла до нитки, перевертала догори дриґом — і виходили на диво гарні витвори на кшталт кришталевих дзвоників. Лаурі дісталася чорна робота. Вона мила, пилососила, пересувала меблі й, не відриваючись від основних справ, бавила малих. Коли робітниця поралася на кухні, Уве з кубиками сидів на підлозі біля неї, а Гізела — у плетеній колисочці. Кожні п’ять хвилин Хелена відривала Лауру від її занять і кликала до себе. Нянька не могла залишити Уве на самоті з сестричкою, тому рушала на поклик хазяйки разом із двома дітьми. Виявлялося, що Хелена хоче дізнатися, чи не варто перевісити ось цю іграшку он туди… І так аж до вечора.

Справжнє свято почалося, коли малих поклали спати. На столі з’явилася пляшка доброго червоного вина, зазвучала приємна класична музика. Хазяї видалися Лаурі якимись загадковими, вони дивилися на робітницю як на рівну собі, підкладали їй найкращі шматки їжі. Пітер під столом іноді легенько торкався її коліна, від чого Лауру вдаряв еротичний заряд. І було це зазвичай тоді, як він щось розповідав дружині й дивився на Хелену сповненим бажання поглядом.

— Час відкривати подарунки, — оголосила Хелена та, хитаючи стегнами, попливла до ялинки, манірно витягла з-під деревця два пакуночки, загорнені в однаковий папір. — А твої де? — додала, натхненно зітхаючи й елегантно відкидаючи з лоба пасма неслухняного волосся.

Перед Пітером та Хеленою лежало по одному пакуночку, перед Лаурою — жодного. Українка згадала про ті, що їй уже презентували, й кинулася до своєї спальні. За мить була знову за столом. «Ой, а я нічого їм не купила», — подумала Лаура, і їй стало соромно за свою скупість.

Що в одному з цих пакунків, Лаура знала — пеньюар від Пітера. Ще побачивши його, Лариса похапцем запакувала назад, вдавши, що не знає про вміст пакунка. Зараз саме підходящий час, аби натякнути Хелені, що Пітер за нею упадає. «Ось відкрию в неї перед очима його подарунок. А там нехай між собою розбираються». Лишень Лариса взялася розривати папір, на її долоню вклалася м’якенька ручка хазяйки, а рука Пітера заволоділа правицею Лариси.

— Спершу я! — протяжно сказала Хелена й ухопилася за свій презент.

Вона довго розмотувала папір, і, коли врешті всі змогли побачити, що там, Лариса помітно здригнулася. Хазяйка ласо облизнулася й підставила чоловікові губи трубочкою для поцілунку. В руках тримала фалоімітатор, та ще й настільки реального вигляду, що здавалося, ніби вона щойно вирвала член зі штанів свого чоловіка. «Обмінялися б без мене», — подумала збентежена Лаура. Вона не надто переймалася відвертістю подружжя Квасіне, бо чула від Таші про звички німців бавитися подібними цяцьками. Наталка не раз зі сміхом розповідала, що, прибираючи, мало не в кожній оселі згрібала по півсекс-шопу.

— Тепер я! — Пітер вивів Лауру з роздумів, підлив їй іще вина й, дивлячись почергово то на дружину, то на прибиральницю, дістався до начиння свого пакунка.

«Надувна жінка», — жартівливо припустила Лаура і стримала сміх.

Пітер виволік на світ Божий щось гумове чорного кольору. Лаура не захоплювалася розгляданням, а взялася пити вино. Пітер промовив: «Одну хвилинку!» — і з подарунком гайнув до гардеробної. Хелена залишилася наодинці з Лаурою, яка вирішила, поки немає німця, викласти хазяйці правду про її схибленого на сексі чоловіка. Взялася відкривати подарунок від Пітера, аби подарований чоловіком пеньюар пояснив німкені усе. Лариса Шимонко швидко розірвала кольоровий папір більшого пакуночка й, затамувавши подих, трусонула перед хазяйкою вишуканою білизною. Хелена несподівано для Лаури підморгнула й закопилила губу. Вказала жестом відкривати іншу коробочку. «Може, в них так заведено — дарувати жінкам спіднє», — вмовила себе українка і з непідробною цікавістю роздерла рожевий папір. Від Хелени вона отримала симпатичні трусики в комплект до пеньюару, такого самого кольору та якості. Трусики були дуже дивні… Лаура спантеличено роздивлялася обнову. До неї потроху доходило, що на найцікавішому місці цих диво-трусиків зяє діра, і не така, що прорвалася, а фабрична. Лариса поступово усвідомлювала значення подарунків. На підтвердження її здогадів до кімнати повернувся хазяїн. Пітера було не впізнати. Лише голос видавав у ньому знайомого. Перша думка, яка промайнула в голові Лаури: «Водолазний костюм». Пітер був увесь обтягнутий латексом, крізь прорізи виднілися лише очі, рот і його власний настовбурчений фалос…

Що було далі, Лаура не знає, бо знепритомніла. Пам’ятає лише, як ударилася головою об підлогу, падаючи зі стільця.