У бій за волю

Не залишай, бо вже «косар»

«Грається» косою…

Хто зариє прах зболілий

У тайзі зимою?»

/«Думо моя»/

По-Шевченківськи народнопісенно звучать рядки:

«На калині соловейко

В сопілоньку грає,

Чеше дівча русу косу,

Пісеньку співає…»

/«На калині соловейко»/

Ліричним пафосом, ніжним материнським теплом і засмутою пройняті твори «Мати» і «Циганка». Художньо-зображувальний арсенал творів В.Северина відзначається щедрістю і яскравістю. Різнобарвна мова героїв, хвилюючі ліричні відступи, запам’ятовується публіцистичність викладу і метафоричність художніх засобів. Чистотою і неординарністю повіває від пейзажних знахідок автора: «Січень понастромлював на лисі вершини Магури і Піп-Івана сліпучо білі снігові шапки і щільно окутав холодним пухом переліски…»

«…І ніч червоною шулікою впала на сонні тіла юнацькі… То були три останні сальви на Заболотівщині, що відійшли у вічність…» «Зі сходу насувалися зловіщі чорні хмари. Блискавиці шматували на клапті темну запону ночі…» «…Чумацький шлях купав у молочному тумані ранні зорі. Нічка дрімала ще на втомлених грудях землі…»

Безперечно, що все ідеальне є відносним. То ж в творчій манері автора є резерв для удосконалення. І він, звісно, буде використовуватися в подальшій праці. Варто взятися автору за більш ширше епічне полотно для висвітлення важливої теми. Поміж тим друга книга Володимира Северина яскраво засвід-чила про його творче зростання. Розширено тематичність, ідейну спрямо-ваність, художню образність, жанрову приналежність, публіцистичність. По-новому зазвучала історія нашого краю, життєпис воїнів-повстанців, які нині обелісками шикуються на розкішних майданах сіл. Тут дідусі і бабусі передають своїм синам і онукам естафету героїзму і любові до України.

«…Андрійку, сину, осьдечки… І провела по холодному, як смерть граніту. З гірким болем гладила… Гладила, як колись чорні з синявою Іванкові кучері й… мовчала. На гладку поверхню каменю золотими рядками злягли імена героїв. І першим з них було ім’я її мужа… Стояла з сином на вранішному вітрі, а сльози радості текли по колись вродливому обличчі…»

Книга нашого краянина надто злободенна і повсюдно знайде свого щирого читача. І, найперше, школа повинна її взяти до свого виховного арсеналу.

Мирослав ПОПАДЮК,

голова районного товариства «Просвіта»,

завідувач районного відділу освіти

Не дозволиш нікому сплямити