Розділ «Анна Хома Репетитор»

Довго, напевно, примірялася, чекаючи, коли хтось змилостивиться і вийде. Хай навіть нагримає, але вийде з того забороненого світу під моторошною назвою КАБІНЕТ.

Самотня королева, не вільна навіть на свій розсуд порозмальовувати стіни. А навіщо тоді білі стіни, якщо по них не можна малювати?

— Гарний перстень, — присів він, опиняючись нарівні з нею, — ніс у ніс, очі в очі. Вигнанець і королева.

— Та так, — здвигнула плечима, крадькома милуючись простою каблучкою з пластмасовим камінчиком. — Стасик подарував, — додала спишна.

— А він хто, твій Стасик?

— Він не мій, — закопилила губу. — Просто Стасик.

— Тоді переказуй просто Стасику привіт від мене.

— Угу. А можна, я і Ляні передам? Ми з нею на мроже ходим.

— На морозиво? Можна. А… Стасик з вами теж ходить?

— Та де, — махнула вона рукою як саправжня жінка, і презирливо пояснила: — У нього горло.

«Бідний Стасик. Лишитись без морозива та ще й з горлом».

— Ну, я пішов…

— Угу.

Здається, все. Він подумки окинув простір навколо себе. Тільки тепер зрозумів, ЩО в цьому домі було не так: жодної живої чи неживої рослини, жодної непотрібної дрібнички чи прикраси. Незавершеністю, необжитістю, незатишністю ця квартира нагадала йому його власну, де, звиклий до кожного порожнього кутка, він багато років поспіль прокидався з відчуттям, що тут все не так, як мало би бути.

Акваріумом без водоростей видалася йому квартира його батька увечері останнього дня серпня. Акваріумом з маленькою золотою рибкою, яка не любила хробаків і якій інколи бракувало повітря.

Місяць другий

— Знаєш, чоловіче, скільки серед цієї старечої макулатури можна знайти скарбів?

— Скільки?

— Ну, чому ти все розумієш так буквально, Андрію? Книжковий ринок — це ковток свіжого повітря для убогої інтелігенції, яка не має коштів на книгарні, але не може обійтися без мудрого слова. Не те, що ти.

— Давай, Славку, ти в нас будеш по мудрих словах, а я… по свіжому повітрю.