Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Де він?

— Хто?

— Та Остап.

— Лежить. Він так кричав на Марію, бо вона принесла їсти… Вони кажуть, шо він курив. Але він не курить, точно-точно.

— Може, вони казали — обкурився?

— А ти жвідки жнаєш?

— Спускайся вниз, я зараз.

Так. Потрапити до Остапа через двері бачилося нереальним, тому Андрій вдався до манівців — через балкон, який тягнувся впродовж усього поверху. У такий спосіб з однієї кімнати можна дістатися до всіх інших.

Балконні двері в Остаповій «буді» виявились не зачиненими, і Андрій тихенько шмигонув досередини.

Фанат лежав на дивані й читав. Здається, Гарі Гарісона. Фанати і книжки? Що коїться?

Загледів його — стрепенувся, напружився, зціпив зуби, погляд — як голки дикобраза. Міг би — прошив би наскрізь. Але дикобрази — вільні тварини, їх не прив’язують крапанками до штативів. А цей мусив лежати, та ще і в оточенні симпатичних бультер’єрчиків у бантиках, сережках, капелюшках і шаликах. Постаралися вони вчора з Вірою на славу.

— Тебе прислав тато? — процідив крізь зуби, мов юшку, Фанат.

— Я сам себе прислав, поштою. Є така голубина пошта.

— Чого тобі треба від нас?

Хороше запитання. Є одна, так само хороша, відповідь, але вона тобі не сподобається, хлопче.

— Я до вас не напрошувався. До речі, як тобі подобаються наші з Вірою художні здібності? Не чую захоплення в голосі?

— Я Віру не виню: вона ще мала і потрапила під твій вплив.

— Не виниш? Який ти добрий?! Вона ж твоя сестра, а про тебе сміє говорити лише пошепки. Сюди заходити вона боїться, до батькового кабінету — теж, що ви з нею робите, врешті-решт? Думаєте, як виділили їй цілу кімнату, набили згори донизу забавками, вона має стрибати і в долоні плескати?

— При чому тут я?!

— A-а, то я потрапив до сусідів? Сусіди тут справді ні при чім.