Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Ти… ти не запитала, як я.

— Ти ніколи про себе нічого…

Він підіймає голову. Мама замовкає.

— Бо ти ніколи не питала. А я… я завжди боявся тебе тривожити чимось своїм, бо ти й так постійно тривожилась, постійно плакала, а я почувався винним… але я не хочу зараз зіпсувати тобі…

— Ти вже зіпсував, — мама зривається з місця і знервовано ходить по кухні. — Хто тебе просив нагадувати мені, хто? Ти заздриш мені? Ти хочеш, щоб я все життя скніла в цій… язик не повертається назвати її квартирою? Чому, як тільки небо прояснюється, завжди знаходиться благодійник, який не може тобі цього пробачити! Але щоб мій син?! Чого тобі ще треба, га?! Я в твої роки про такі гроші й не мріяла, ось, тримай! Чи може, мало? Купуй, що хочеш, ходи, де хочеш, — повнісінька свобода, твої однолітки навіть не мріють про таке! А ти… ти навіть «дякую» не кажеш. Все життя я жила заради тебе, і що отримала натомість?..

Ліфт, крекчучи, зависає на одній волосині.

— Я не просив мене народжувати.

— Що?!

— Забирай все це… і гроші, мені від… нього нічого не треба.

Твоя наука, мамо, пам'ятаєш, коли ти відмовлялася від моїх харчів?

— І не приходь…

Він хоче додати: з його подарунками не приходь, але хтось закидає на його шию зашморга, і він змовкає. А може, й не хоче нічого додавати. Занадто пізно вона прийшла. Він уже навчився жити без неї.

Коли вхідні двері зачиняються, грюкнувши об одвірок, ліфт зривається з шістнадцятого поверху і падає на дно шахти.

Життя вмиває руки і поправляє чорні окуляри.

Він сповзає на підлогу і довго не може вирішити, куди нині краще майнути зі Славком: на озеро чи в гори? Він обмацує цю проблему з усіх боків, обертає і так і сяк, поки світ не починає кружляти довкола різнобарвними колами.

Залишок дня і цілу ніч він пролежить з температурою під сорок.

Неоголошена війна тривала. Понад те, був саме розпал війни, Андрій же ставився до неї з непростимою необачністю.

— Ти жакриваєш сонце, — сказала Віра Дудій, малюючи зайчика з вухами, значно більшими за нього самого.

Андрій слухняно перебрався на другий бік дивана. Знемагав від неробства, але відірвати її від усіх цих зайчиків, котиків та інших тварючок вже навіть не старався. Хай дитина малює. Кому від цього зле? Щоправда, совість невиразно нашіптувала про дармові гроші, які буцімто до добра не доводять, і він мусив бодай зрідка її задобрювати.

— Спробувати собі, чи що?