Розділ «1»

Але удача була не на моїй стороні. Бо якраз з хати вийшов Брігадір.

— Павле Миколайовичу, ходіть сюди, поможіть! — закричав Мумріков, як ненормальний.

Брігадір помчався, як самошедший.

— Шо таке? Галько, шо з тобою?

Я, шоб намікнуть йому, аби не бовкнув нічого лишнього, кажу:

— Та от замуж зібралася за Олександра Кісточкінича.

Брігадір подивився таким взглядом на Мумрікова, шо я думала, він січас його заб’є. Потім він подивився на мене, а я скорчила таку жалобну міну, шо він не посмів мене видать. Зціпив зуби і сказав:

— Бажаю щастя!

Ну шо, дівчонки, не мущина? Мущина, настоящий мущина!

— Павле Миколайовичу, прошу стати моїм старшим дружком! — радісно сказав Мумріков.

Брігадір подивився на нього непонімающе, а відповів весело:

— А чом би й ні?

І хвацько ляснув мене по сраці:

— «Вставай, мила моя, вставай! Більшого вимагай!»

Я ці слова запомнила. І не раз вспоминала їх у моєму замужестві! Яка ж я була дурна! Поміняла великого на малого!

А як же я по ньому скучала! По великому, канєшно. Він же такий милий, залупієнько брігадірський. Він же такий сімпатяга! На жидка похожий, шнобелястого. Або на цигана кучерявого.

А какий він накачаний! Як культуріст! А какий у нього характер! Упрямий і безстрашний! О, який він храбрий! Він проникав у мою печеру і тупцяв там, тупцяв, роздлубував її дальші й дальші. Бо, понімаєте, моя печера була для нього замала. Ох, як успомню, так і вздрогну! Кстаті, проблема размєрів моєї петельки та його пугвічки мене дуже волнувала. Моя петелька тріщала, аж рвалася, а його пугвічка безжалосно її пресінгувала, після чого петелька — вся розтрьопана і пошарпана, але дуже довольна жистьою — захльобувался якоюсь білою жидкостю.

— Шо це за мастило таке странне, як кисіль? — питалася я у Брігадіра.

— Сливко моя ненаглядна, це ж жива вода! — казав той удохновенно. — Од цієї живої води жизнь рождаєцця!

Ось такий він був, Брігадір.