Розділ «1»

— Невже та сама?

— Канєшно.

І в це мгновіння я пойняла, шо він запав на мене. Шо мені вже нічо’ не нада й робить. Сам прийде.

Так воно і стало. Як задощило у серпні, і як розвезло нашу Курячу гірку, — архіологи загрустілі та й розбрелися хто куди. Лопата — до дірєхторки школи, Кісточкін — до вчительки пєнія, Черепок — до бугалтерші, а цей — Мумріков — до мене.

— Чи можна у вас винайняти кімнату? — спитав він тоді у мого баті.

— Як це — вийняти кімнату? — удивився батя.

— Батя, він хоче в нас жити. За гроші, — об’яснила я і моргнула, мовляв, соглашайся.

Батя у мене метикований, пойняв, шо запахло зятьом, то недовго й думав:

— A-а! За гроші? Ноу проблем! Тобто ласкаво просимо!

Так і начався наш архіологічеський роман. А специхвіка архіологічеського роману состоїть у тому, шо нада багато пить і багато копать. Шо ми успішно з Мумріковим і дєлали.

Ой, дівчонки! Він був спеціалістом по подкопах!

От в’являєте: сидимо ми перед тілівізором удвох на табуретках і дивимося Піховшика. Дуже любив він дивицця Піховшика. А я не дуже. Мені не такі мущини наравляцця. От сидимо і дивимося Піховшика. Я лузаю сємочки, а він — нє, кае, засоряє желудок.

І вдруг — ні з того, ні з сього, він мені кае:

— Галю, а ти знаєш, що таке «секс»?

Я єлі не вдавилася від неожиданності. Чи це так його Піховшик вдохновляв, чи шо? Вобшем, дівчонки, цей вопрос застав мене врасплох. Я просто розтірялася. Не знала, шо йому й сказать. Заволнувалася, покрасніла геть уся, п’ятнами пішла по лиці, по цицьках… Думаю: шо ж йому одповісти?

— Не знаю… — на всяк случай одказала я.

Ох, як же він зрадів! Як мала дитина!

— Не знаєш, що таке «секс»? — перепитав він з такою радостю, вроді найшов скіхську хвібулу.

Ну, не могла ж я затьмить його радості! Я ж усе-таки не падлюка.

— А шо воно таке? — спитала я його.